Скарбничка Яніти
+10
Viorika
Мечта
Метелица
Запах Ветра
Амріта
Валя
Vanechka
Kliomena
Тира
simant
14 користувачів
Сторінка 8 з 11
Сторінка 8 з 11 • 1, 2, 3 ... 7, 8, 9, 10, 11
Re: Скарбничка Яніти
Яніто, обкладинки просто фантастичні! Елегантні і ніжні!
Софія Чайка- Сообщения : 1067
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 57
Откуда : -
Re: Скарбничка Яніти
Софіє, дякую.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Просматривала я свои "штучные" работы и захотелось мне с вами поделиться одной из них.
- Будешь моей женой?:
— Будешь моей женой?
Кто не мечтает услышать подобное? Наверное, лишь те, кто уже перешагнул этот рубеж. Мне нетерпелось осчастливить согласием своего принца, однако тот не все не приходил. Поэтому услышав вопрос, заданный немного скрипучим голосом, скорей всего, из-за нежелания спрашивать, я удивилась. Тем более что вечером ложилась спать одна.
А настойчивый поклонник снова поинтересовался:
— Будешь моей женой?
Перевернувшись на другой бок, я оглядела комнату: никого! Галлюцинациями не страдаю. И не сплю. Что происходит? Не с ума же схожу, в самом деле.
Вдруг со шкафа что-то прыгнуло — я в ужасе отшатнулась. Лишь стена помешала мне спрятаться за диваном. Секунду спустя я поняла, что ошиблась: это вовсе не зверек, а птица. Попугай. Такого красивого оттенка серого и с красным хвостом.
— Будешь моей женой? — глядя на меня, поинтересовался попугай.
Теперь понятно, что за гортанный тембр у жениха. Я рассмеялась. Он тоже — почти как человек. Не знай, что это смеется птица, никогда бы не догадалась.
— Петя любит Олю, — выдал он очередную реплику.
Я — Оля, но что это за таинственный Петя? Изобретательный. Терпеливый. И влюбленный в меня! Но ни одного мужчины с таким именем среди моих знакомых не было.
— Петя? Какой Петя? — спросила я. Маловероятно, что получу ответ, но вдруг? Попугай оказался не настолько умным, как мне хотелось. — Ты откуда, малыш?
Он смотрел на меня, склонив голову на бок, и, похоже, отвечать не собирался. И тут я заметила, что занавеска едва заметно колышется. Ясно. Вчера было просто убийственно жарко, а кондиционер приказал долго жить, вот и открыла окно, а закрыть позабыла. На первый взгляд ничего страшного. Кто рискнет лезть в окно на седьмом этаже? Однако кое-кто сподобился в него залететь. Как жаль, что утренний визит словоохотливого попугая лишь случайность. Но его же кто-то научил этим словам? И все же старались не ради меня. Обидно.
— Эх ты, — вздохнула я.
— Петя любит Олю.
Что тут скажешь? Глупая птица.
Пусть возвращается туда, откуда пришла. Выбравшись из кровати, накинула халатик и босиком пошлепала к окну. Отдернув занавеску, сказала:
— Уходи! — Через секунду поправила себя: — Улетай!
Никакой реакции: попугай увлеченно чистил перышки. Я подошла ближе и дважды хлопнула в ладоши. Незваный гость перелетел на шкаф.
Вооружившись газетой, которую скрутила в рулончик, залезла на стул и попыталась спихнуть попугая. Он возмущенно крикнул, при этом громко щелкнув клювом в опасной близости от моей руки, чем отбил всякую охоту продолжать борьбу. На эту субботу у меня запланирована генеральная уборка: я устрою такой шум, что незваный гость сам захочет сбежать.
Животных я не держала. С моим графиком работы не желательно заводить домашних питомцев, но это не значит, что я их не люблю. Элегантных кошечек. Милых щеночков. Как оказалось, даже болтливых попугаев. Так что после завтрака я отправилась в магазин, и среди прочих моих покупок оказался корм для попугая и поилка.
С уборкой я справилась намного быстрее, чем планировала. Возможно, потому что моему любимому Рики Мартину подпевал Айк: я сумела выпытать имя у своего утреннего гостя. Он не обладал ни граммом скромности и раз по пять повтори:
— Айк умный. Айк хороший.
Несмотря на желание оставить попугая у себя, я понимала, что у него есть хозяин. Тот еще растяпа, коль уж позволил Айку улизнуть, но точно заботливый и терпеливый, если сумел научить птицу стольким словам. Быстро набрала на компьютере текст объявления с описанием попугая и собственным телефоном и отправилась в ближайший КопиЦентр, где попросила сделать двадцать листовок. Потом минут за сорок развесила их по всему району. Если хозяин Айка живет дальше, значит, не судьба ему вернуть свою птичку.
Сутки спустя он так и не позвонил. Нет, было несколько кандидатов, которые не смогли ответить на вопрос «Кто любит Олю?» и на какое имя отзывается попугай. Естественно, я устраивала проверку. Кто же отдаст говорящую птицу первому позвонившему?
Я почти поверила, что Айк останется со мной. Как вдруг объявился он, Петя. Услышав, что попугай в руки не дается, поэтому его придется ловить, радостно сообщил, что может заглянуть прямо сейчас. И как мне ни хотелось подольше побыть с Айком, все же назвала адрес. Через двадцать пять минут в дверь позвонили.
На пороге стоял высокий широкоплечий шатен с карими глазами. Ну почему он не был низеньким хиленьким рыжиком? Повезло же какой-то Оле! Не только красавец, но еще и романтичный. Не говоря уж о том, что замуж зовет. Я почти ненавидела свою тезку.
Пока Петя гонялся за попугаем — тот никак не желал возвращаться в клетку, — я приготовила чай и предложила гостю передохнуть. Мы прошли на кухню, и я включила на телефоне песню Рики Мартина «Ля бомба». Айк немного поупрямился, но все же прилетел к нам и, усевшись на двери, начал подпевать. Там его и поймали. Сделав то, ради чего пришел, Петя засобирался домой.
Уже выйдя на лестничную площадку, снова поблагодарил, а потом смущенно произнес:
— Мы не обсудили вознаграждение…
— Я была рада познакомиться с Айком.
Буду скучать по нему. Нет, этого я не сказал, позволив нетерпеливо переминающемуся с ноги на ногу парню поскорей уйти. К своей Оле.
Без попугая было скучно. Я раз десять порывалась позвонить Пете, чтобы выпросить разрешение навестить Айка, но в самый последний момент нажимала кнопку «отбой». Даже подумывала купить себе другого попугая, но отказалась от этой идеи. Моего Айка никто не сможет заменить.
Две недели спустя я проснулась от стука. Бормоча проклятья в адрес незваных гостей, побрела открывать дверь. Но никого не было. Только вернулась в постель, как снова стучат. И опять никого. Тут мне в голову пришла разумная мысль: если бы кто-то пришел, то воспользовался звонком, а если стучат… Я бросилась окну. Айк! Он тоже по мне скучал. Открыв окно, впустила попугая.
— Петя любит Олю.
Какое постоянство! Я рассмеялась. Поскольку отдавать попугая обратно не планировала, осталось лишь найти другого Петю, чтобы все, что говорил неугомонный Айк, соответствовало действительности.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Яніточко, мені подобається. Єдине, що би порадила - трошки трансформувати речення в легші конструкції, бо багато ком, зворотів і т.д., інколи важко сприймається.
- *:
- "То ли прихоть судьбы злая, то ли рок черные" - рок черный?
І щодо року. Якесь мені це слово сучасне, нє? Треба пошукати старослов"янський аналог. Мені лише "судьбина" згадується, ще є фатум. Може, дівчата ще щось порадять.
Амріта- Сообщения : 1418
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 53
Откуда : Київ
Re: Скарбничка Яніти
Олеся, рада, що прийшло до душі.
Меня цей сюжет давно вже кілька років муляє. А тижні три тому прям загострення якесь вийшло. Довелося вікласти історію про тілоохоронниць та писати про вампірів. Писала від руки - думала, оскомину трішки зіб*ю. Так і сталося, а вчора знову накотило. Довелося друкувати.
Дякую за пораду. Пошукаю, чим би той "рок" замінити. А може, зовсім приберу.
Щодо речень, спеціально так писала. Сучасний текст, якого буде відсотків 75-80, буде більш легким. І мені хотілось контрасту. Але подивлюся, може, десь палицю й перегнула.
Меня цей сюжет давно вже кілька років муляє. А тижні три тому прям загострення якесь вийшло. Довелося вікласти історію про тілоохоронниць та писати про вампірів. Писала від руки - думала, оскомину трішки зіб*ю. Так і сталося, а вчора знову накотило. Довелося друкувати.
Дякую за пораду. Пошукаю, чим би той "рок" замінити. А може, зовсім приберу.
Щодо речень, спеціально так писала. Сучасний текст, якого буде відсотків 75-80, буде більш легким. І мені хотілось контрасту. Але подивлюся, може, десь палицю й перегнула.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Ох, як сподобалось! Дуже! Яніто, ти дуже гарно продумала цю казкову історію. Віповідно історія буде про Стефана і Михая?
Ще прочитала оповідання про Айка. Вибач, пропустила. Неймовірно мила історія)))
Ще прочитала оповідання про Айка. Вибач, пропустила. Неймовірно мила історія)))
Софія Чайка- Сообщения : 1067
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 57
Откуда : -
Re: Скарбничка Яніти
Софія, дякую!
Власне історія Стефана та Міхая - вона другорядна і пояснить дії Стефана у теперешньому часі. Ворожнеча колишніми друзями, бажання вампіра дещо здобути.
Взагалі то історія про дівчину (Ейвері Сіммс), яка випадково зістріла вампіра.
Сто відсотків, що між Ейвері та Стефаном кохання не буде (не скажу чому, хай буде загадкою). Але без кохання у жіночому фентезі все ж не можна. Судженого для Ейвері ще не обрала, час покаже.
А щодо Айка, я й сама б не заперечувала, аби таке чудо до мене прилетіло у вікно.
Власне історія Стефана та Міхая - вона другорядна і пояснить дії Стефана у теперешньому часі. Ворожнеча колишніми друзями, бажання вампіра дещо здобути.
Взагалі то історія про дівчину (Ейвері Сіммс), яка випадково зістріла вампіра.
- анотація:
Встретить древнего вампира? Помочь ему и тем самым отомстить за все его безневинные жертвы?
Эйвери Симмс не так представляла свою новую жизнь. Но разве кто ее спросил?
Судьба в очередной раз перевернула мир с ног на голову, не дав ни единой подсказки, как справиться с навалившимися проблемами.
Сто відсотків, що між Ейвері та Стефаном кохання не буде (не скажу чому, хай буде загадкою). Але без кохання у жіночому фентезі все ж не можна. Судженого для Ейвері ще не обрала, час покаже.
А щодо Айка, я й сама б не заперечувала, аби таке чудо до мене прилетіло у вікно.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Yanita Vladovitch пише:Случилось это во времена,
Янит - распевно, права Олеся. ИМХО, канеш, но с длиной (потому как стилизация) я с тобой несогласная У кого-то из писателей встречала объяснение женскому и мужскому письму (распевно - это оттуда).
Olesia пише:. Може, дівчата ще щось порадять.[/spoiler]
пораджу (попробую по первому абзацу)
Жили в одной румынской деревеньке два товарища – Стефан и Михай. Своему краю защитники храбрые да охотники умелые. (деревеньке/деревня. Охотники/следопыты (не совсем одно и то же, но в одном предложении оч.близко по смыслу. Товарищ – уже вродь как верный друг) Но, то ли приходь судьбы (судьба/рок/фатум - повтор) злая, а то ли сглаз какой колдовской (/не добрый) – полюбили оба красавицу Василику.
Извини, занесло меня, знаю, но отчего-то вот зацепило по-поводу длины предложений.
Метелица- Сообщения : 697
Дата регистрации : 13.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Днепропетровск
Re: Скарбничка Яніти
Подумала ось що, дівчатка. Може я не права, але мене довжина речень не пригнічує. Зрештою, треба подивитись на ще щось із основного тексту, щоб обміркувати - підходить така тактика оповіді вкраплень з минулого, чи ні. Виправити завжди можна.
Що це я) Вирішувати Яніті)))
Що це я) Вирішувати Яніті)))
Софія Чайка- Сообщения : 1067
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 57
Откуда : -
Re: Скарбничка Яніти
Замену слов принимаю безоговорочно. Спасибо Так выглядит намного лучше.Метелица пише:пораджу (попробую по первому абзацу)
И ничего тебя не занесло. Я же сама просила.
Длина предложений.
Не знаю. Посмотрю, как будет восприниматься через пару недель. Мне еще предыдущую историю нужно закончить.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Янитка, эт хорошо, что не обиделась)
Метелица- Сообщения : 697
Дата регистрации : 13.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Днепропетровск
Re: Скарбничка Яніти
А чего обижаЦЦа то?
С новыми словами реально лучше.
С новыми словами реально лучше.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Пока болею, Муз трудится на благо литературы. А сегодня что выдумал. Говорит, пиши сразу на украинском, чего потом мучиться и переводить. В общем, написала историю в три страницы, поделиться хочу - просто жуть. Но с телефона не могу.
Извелась просто
Извелась просто
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Файл на ноуте, интернет - только с телефона и очень слабый, сеть прыгает, часто виснет. Проводного интернета у родителей нет. А на телефоне у меня трафик ограничен, поэтому сижу без графики, прикрепить файл не могу, а набирать вручую одним пальцем... сама понимаешь
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Яніта, дякую! Я завжди отримую задоволення, коли читаю твої оповідання)) Про Айка розвеселило))) Я грішним дєлом подумала, що Олю кинуть і підуть до рятівниці загулявших папуг, але вийшло на краще, дісно Пєтя має бути свій, рідний)))
Про вампірів і перевертнів, сподобалося ще більше. Тобі вдалося дуже добре передати стиль сказання, легенди, а це дуже важко, я пробувала, у мене не виходить((
Про вампірів і перевертнів, сподобалося ще більше. Тобі вдалося дуже добре передати стиль сказання, легенди, а це дуже важко, я пробувала, у мене не виходить((
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Скарбничка Яніти
Вера, рада, что тебе нравится
Каюсь, подумывала свести Петю и новую Олю, но история пошла по другому пути. Может, Айк сам найдет нового Петю и ошарашит его уже всем известной фразой. Будучи честным человеком, новый Петя будет обязан жениться на Оле. Айк будет счастлив
Да, мой Муз многостаночник, любит пробовать себя в разных сферах
Каюсь, подумывала свести Петю и новую Олю, но история пошла по другому пути. Может, Айк сам найдет нового Петю и ошарашит его уже всем известной фразой. Будучи честным человеком, новый Петя будет обязан жениться на Оле. Айк будет счастлив
Да, мой Муз многостаночник, любит пробовать себя в разных сферах
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Молодец твой Муз, передай ему привет Это хорошо, что ты оставила Петю с его Олей. Так будет честнее, после недолгих раздумий, решила я
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Коли зацвіте яблуня...
Існують певні події, про які я не зважуюсь писати. Важко пересилити себе - і крапка.
Про цей твір думала вже давно, але все відкладала, відкладала...
А потім не встояла і написала за один день. Та все ж сумніваюся. Може, не треба його викладати у широкий доступ? Може, взагалі видалити?
Про цей твір думала вже давно, але все відкладала, відкладала...
А потім не встояла і написала за один день. Та все ж сумніваюся. Може, не треба його викладати у широкий доступ? Може, взагалі видалити?
- Коли зацвіте яблуня...:
На широкому плато вузькою змійкою вилася дорога, відмежовуючи Великий ліс від Малого. Років двадцять тому її проклали люди для власної зручності, то ж мешканці обох лісів стали жити немов у різних країнах, хоч у гості один до одного ходити часто, бо ж рідні багато і там, і там.
Великий та Малий ліси були однаковісінькі, відрізнялися лише за площею, про що й казали назви. А так, у кожному сонце сходило на сході, а ховалося — на заході. У кожному росли ялинки і осики, дуби та берізки, іноді зустрічалися клен, ясень, калина. Навесні кожен ліс убирався у пишні зелені шати, восени — змінював колір вбрання на золотавий та червоний, а взимку надягав снігову шубу.
Хоча мешканці Малого лісу часто споглядали через Сріблясту річку на Рівнинний ліс, бо здавалося, що там більше сонця, крупніші ягоди та гриби, просто більше тепла. Вони хотіли жити у достатку, не розуміючи, що й самі могли налагодити життя у своєму лісі, треба лише попрацювати, бо ж ніхто прибереться у домівці, окрім власника. І в першу чергу змінювати потрібно себе.
А ось мешканцям Великого лісу було добре й так. Вони не бажали ничого міняти, живучи, як жилося.
Правитель Малого лісу, ведмідь Капитон, кілька років обіцяв своїм підданим, що скоро їх ліс стане частиною Рівнинного, але в останню мить змінив думку. Підданим те не сподобалося і вони пішли до його барлоги, вимагаючи пояснень. Капитон взагалі не вийшов до них. Все більше й більше збиралося біля його домівки розлючених тварин: одні ричали, другі трусили гіллястими рогами, треті ображено цвірінькали, четверті тупотіли, п’яті мовчали, але їхній погляд був красномовніший від слів.
Злякався Капитон та через потаємний хід втік до свого далекого родича, ведмедя Федота, правителя Великого лісу. Той прихистив його та заспокоїв:
— Не хвилюйся, повернемо твоє царство.
Та по-недоброму так посміхнувся: бо чуже царство не повертати збирався, а до власного приєднати. Така гарна можливість, чому б нею не скористатися? Якщо сусіди долучаться до Рівнинного лісу (задля цього треба повернути Сріблясту річку, яка затопить дорогу-межу), власним прикладом показуючи, як там добре жити, то і його піддані можуть забажати кращого життя. Цього володар Великого лісу допустити не міг.
Покликав він до себе птахів.
— Ворони мої, дужі та чорні! Летіть до Малого лісу та закликайте повернутися до наших спільних витоків. Бо ж коли не було цієї дороги, жили ми у одному лісі, та й добре нам було.
— Горобці мої, крихітні та голосні, розлетіться по усім усюдам та розказуйте страшні історії про полон, у який потрапили мешканці Малого лісу, про оману, що затьмарила їхній розум. Навертайте моїх підданих до нової правди.
— Сови мої мудрі, до ваших порад завжди прислухаються. Як прийдуть з питанням, як визволити мешканців Малого лісу, скажіть, що треба повернути славні часи Єдиного лісу.
Оглянув Федот пернатих слуг та махнув лапою:
— Летіть та старанно виконуйте мій наказ.
Далі пішов він у хащі густі та темні, де ніхто його не побачить, ніхто не почує, лише вірні слуги, які повзли слідом. Повернувся до них Федот та сказав:
— Вужі мої, спритні та потаємні, усюди пройдете, усюди пролізете. Повзіть до Малого лісу, оберніться на місцевих та вимагайте повернення Єдиного лісу. Виконуйте!
Споглядаючи, як швидко зникають вужі, тільки гострі хвостики миготіли у траві, Федот сподівався, що все буде, як він задумав. І мешканці сусіднього лісу не згадають, що не завжди ліс був єдиним. Колись було на цьому місці чисте поле, аж поки вітер не приніс із далеких країв крихітні зерна, не розсіяв по полю, не присипав пухкою землею, не нагнав хмарок, аби полити зерна.
Де-не-де з’явилися дерева, одинокі та боязкі. Багато років минуло, перш ніж окремі хащі стали лісом, а ще більше, поки прийшли тварини.
Як гадав Федот, так і сталося. Мало хто ринув думкою у сиву давнину, бо пам’ятали лиш, як добре жилося за часів Єдиного лісу. І почали вимагати нездійсненного: бо не можна повернути минуле. Вони галасували, кричали, тупотіли — і серед того галасу було чутно шипіння вужів та каркання воронів. Ті ж, хто дивився у майбутнє, остерігалися виходити з власних домівок, бо хто насмілився сказати слово проти, пошкодували про це.
Тимчасовий правитель Малого лісу збентежено спостерігав за підданими та гадав, що все й так залагодиться. Дорогоцінний час було втрачено, і частина території Малого лісу відійшла правителю сусіднього лісу.
— Так не можна! Так не можна! Так не можна! — стурбовано бубоніли правителі Рівнинного лісу (їх було багато), стоячи на своєму березі Сріблястої ріки.
— А що я? — здивовано перепитав К. І похитав головою: — Я нічого. Моє велике серце вимагає прихистити кожного, хто постукає у мої двері.
Але то був лише початок.
Дослухаючись до наказів свого повелителя, вужі поповзли до інших районів, прикидаючись місцевими, вимагали повернення часів Єдиного лісу. До їхніх голосів долучались і голоси справжніх жителів придорожніх районів Малого лісу.
І почалося протистояння. Смертельні пазурі та гострі дзьоби, гіллясті роги та тверді копита. Гучне ревіння та протяжне завивання, від якого холонуло у душі. Земля здригалася під тупотом, дерева падали від ударів — обвалювалися нори, падали й розбивалися гнізда. Не ставало домівок. Не було захисту.
Деякі тваринки втікали від цього жаху: одні — до Великого лісу, бо вірили байкам про полон та оману, у якій вони, власне, й знаходилися; інші — на територію Малого лісу, де ще було спокійно, бо серцем відчували, що оті розповіді брехливі від початку до кінця. Але за підтримки правителя Великого лісу й у інших районах лісу спалахувала страшна боротьба. Захисники Малого лісу були вимушені відступати, не маючи сил стримувати ворога, який ховався під маскою друга.
Новий правитель Малого лісу та й прості мешканці зверталися до жителів Рівнинного лісу (й навіть до далекого Озерного лісу, розташованого за океаном), просили допомоги.
Правителі Рівнинного лісу вкотре вишикувалися на своєму березі Сріблястої річки, правитель Озерного лісу ставав на березі океану та з сумним виразом по черзі зверталися до правителя Великого лісу:
— Який жах! Так не можна! Припиніть це! Ми дуже занепокоєні. — Вони хитали головами, підтверджуючи, що їхні слова є щирими. Напевно, вважали, що цього достатньо.
Правда, дехто з мешканців Рівнинного та Озерного лісів робили плоти, будували повітряні кулі аби доправити допомогу жителям Малого лісу. Та передати вони могли небагато.
Але й самі мешканці Малого лісу не сиділи склавши руки.
Їжачки збирали ягоди та лікарські рослини, кролі та білочки робили захист для воїнів, олені — доставляли те захисникам, пташки розносили новини. Хоча тим пташкам краще було мовчати, бо не вся інформація була правдивою, а іноді навіть — відверта брехня, яку підкидав ворог. Але то таке.
Навіть дитинчата тваринок не трималися осторонь. Ще восени назбирали листя і робили з нього різні цікавинки: з червоного виходило палаюче серце, з жовтого — тепле сонце. Такі подарунки зігрівали душу воїнів, що боронили свій ліс холодною зимою.
Загалом, хто, що міг, те й робив для хоробрих захисників, що боронили рідний край, аби вони протрималися ще один день, ще одну ніч… Ніхто не загадував далеко, але усіх — і оборонців, і тих, кого вони захищали, — згуртувала єдина мета: мирне небо над лісом, вільним та незалежним.
Зрештою занепокоєність правителів Рівнинного та Озерного лісів зросла до того, що вони заборонили мешканцям Великого лісу приїжджати до себе у гості. Згодом вони вирішили, що їм подобається план щодо повернення русла Сріблястої річки, але щоб його втілити у життя, треба багато часу. То ж працюйте! З часом вони також почали надсилати допомогу. Але запізно, бо ж потреби стали набагато більше. І допомоги не вистачало на усіх.
Треба визнати, що часом речі для хоробрих захисників виявляли у великих норах деяких поважних жителів Малого лісу — вони потрапляли туди яким дивним чином. І саме через такі дивні випадки правителі Рівнинного лісу не поспішали ділитися власними скарбами. Хоча хоробрі захисники дуже потребували допомоги.
Мешканці Малого лісу знали про такі проблеми, сумували з цього приводу, але не зупинялися, продовжуючи опікуватися воїнами. З кожним днем все більше тваринок працювало задля власної свободи, мріючи, що невдовзі зберуться разом на найбільшій галявині лісу та відсвяткують перемогу, бо ж старий Пугач, який жив на верхів’ї столітнього розлогого дубу, ще взимку сказав:
— Перемогу ми здобудемо, коли вкриється квітами яблуня. Але тільки від нас самих залежить, коли вона прийде: у цьому році чи у наступному. Угум, — вигукнув він і злетів вище, аби у місячному сяйві слідкувати за подіями у придорожніх районах лісу.
То ж на єдину яблуньку, що росла біля річки, дивилися усі. А вона все не квітла, хоч на тоненькому гіллячку вже з’явились крихітні листочки, а бруньки вже набрякли.
— Вже скоро, — шепотіли їжачки, бігаючи поміж деревами.
— Вже скоро, — цвірінькали пташки, визираючи весну.
«Вже скоро», — мовчазно вимовляли рибки, вистрибуючи з води, аби поглянути на яблуню.
— А чи встигнемо? — раптом запитала білочка.
Усе навкруги стихло, навіть вітер замовк. Білочка й сама злякалася свого запитання. Її крихітні лапки стиснули шишку, яку було треба розібрати на частинки та приклеїти до сіточки, яку сплів павучок.
— Встигнемо! Встигнемо! Встигнемо… — неслося звідусіль. Впевнені, хоч і стомлені голоси.
Білочка повеселішала та пристала до роботи. Працювала як ніколи швидко, бо треба ж встигнути. Інші звірятка також пришвидшилися, забуваючи про втому, про бажання виспатися, часом і про спрагу та голод.
І ось, перша квіточка. Біла, з рожевими прожилками. Пахуча. Обласкана проміннячком. За нею друга, третя…
Швидше, швидше — аби устигнути, поки не з’явилася остання. Мешканці Малого лісу були так зайняті своїми справами, що ніхто не знав, справдилось пророцтво Пугача чи ні, з останньою квіткою прийшла перемога чи з останньою пелюсткою, що злетіла з яблуневого дерева. Та це й неважливо, головне, вони здобули-таки цю бажану перемогу. Важко вона їм далася, ціна була великою, то ж поруч з радістю йшов смуток.
Лише один день мешканці Малого лісу відвели собі на святкування, бо ж перемога перемогою, а ліс треба відбудовувати: садити нові дерева та кущі, зводити нові будинки — а ще й русло Сріблястої річки треба перенести. Роботи багато. Але мешканці Малого лісу на власному досвіді зрозуміли: якщо працювати разом, усе можна зробити, будь-які перепони подолати.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Танечка, я залила слезами всю клавиатуру, так на душу легло. Така чудова казка! На мою думку - у широкий доступ ОБОВ'ЯЗКОВО потрібно викласти. В ній є головне - НАДІЯ.
Вика- Сообщения : 478
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 58
Откуда : Дніпропетровськ
Re: Скарбничка Яніти
Мені казка сподобалася Оригінально, до лісів, Великого і Малого, я би не додумалася, точно))) Зараз прочитала швидко, бо треба тікати, до роботи женуть, але особливих очепяток і помилок, не помітила. У мене тільки одне зауваження, якщо це можна назвати зауваженням , все таки, може трохи збільшити об'єм твору? Бо трошки забагато дії на таке коротке оповідання. Хоча, це на твій розсуд, звичайно)))
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Скарбничка Яніти
Вика, совсем не для слез написана сказка, так что вытирай их и не плач больше.
Я почему спросила. Обычно для меня не проблема опубликовать произведения (ну, кроме эротиШных), а тут вот сомнения идут. Можно ли в таком виде излагать нашу историю.
Спасибо за ответ. Ты права, хотелось подарить надежду.
Віра, я й сама не знаю, звідки ті ліси прийшли. Просто прийшли і все.
Щодо збільшення обсягу. Я подумаю, як то можна зробити.
Рада, що в цілому тобі сподобалося.
Я почему спросила. Обычно для меня не проблема опубликовать произведения (ну, кроме эротиШных), а тут вот сомнения идут. Можно ли в таком виде излагать нашу историю.
Спасибо за ответ. Ты права, хотелось подарить надежду.
Віра, я й сама не знаю, звідки ті ліси прийшли. Просто прийшли і все.
Щодо збільшення обсягу. Я подумаю, як то можна зробити.
Рада, що в цілому тобі сподобалося.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
Мене малий питав, чи тьотя Яніта буде ще писати казки)) От і обрадую його Ти можеш вільно викладати казку і в тому вигляді в якому вона зараз, просто мені здалося, що така хороша ідея,заслуговує на більший об'єм
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Скарбничка Яніти
Янітонько, гарна казка! Все дуже мудро і гарно написано. Обов"язково викладати!
Софія Чайка- Сообщения : 1067
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 57
Откуда : -
Re: Скарбничка Яніти
Софія, дякую. Рада, що сподобалася.
Віра, ой від слів "тьотя Яніта" так смішно - і з тим приємно! - стало.
Я зрозуміла, про що мова. Два варіанти твору теж непогана річ.
Віра, ой від слів "тьотя Яніта" так смішно - і з тим приємно! - стало.
Я зрозуміла, про що мова. Два варіанти твору теж непогана річ.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Сторінка 8 з 11 • 1, 2, 3 ... 7, 8, 9, 10, 11
Сторінка 8 з 11
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі