Легенда про Снігового Ангела
+3
Запах Ветра
gorlora
Софія Чайка
7 користувачів
Сторінка 1 з 2
Сторінка 1 з 2 • 1, 2 
Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Вт Січ 20, 2015 11:32 am
Вітаю!
Нарешті почала перекладати свого Снігового ангела. Сподіваюся, вам сподобається оповідання (жанр: міське фентезі).
Буду рада, якщо допоможете з пошуком помилок та неточностей перекладу.
P.s. Подумав немного, решила добавить еще и версию на русском языке.
Нарешті почала перекладати свого Снігового ангела. Сподіваюся, вам сподобається оповідання (жанр: міське фентезі).
Буду рада, якщо допоможете з пошуком помилок та неточностей перекладу.
- Обкладинка - чорновий варіант:
- [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити це зображення]
- Анотація:
- Дашу дуже зацікавила одна легенда: якщо напередодні Нового року ти зустрінеш Снігового ангела, ні в чому йому не відмовляй, яким би дивним та неймовірним не було його прохання. На подяку за допомогу він цілий рік виконуватиме твої бажання.
Навіть заради найбажанішої мрії семирічній дівчинці не варто самій блукати звичайним містом, не кажучи вже про те, що зберігає страшні таємниці.
P.s. Подумав немного, решила добавить еще и версию на русском языке.
Останній раз редагувалося: Yanita Vladovitch (Вт Січ 20, 2015 9:57 pm), всього регувалося 2 раз(-и)
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Вт Січ 20, 2015 11:35 am
І відразу питання. Дітей звуть: Петя та Даша. Чи може змінити на більш українські варіанти імен?
Є три місця у тексті, які викликають у мене занепокоєння. Я їх позначила маркером.
Є три місця у тексті, які викликають у мене занепокоєння. Я їх позначила маркером.
- 1.:
- — Якщо напередодні Нового року зустрінеш Снігового ангела, ні в чому йому не відмовляй, яким би дивним і неймовірним не було його прохання. На подяку за допомогу він цілий рік виконуватиме твої бажання.
Даринка підняла погляд від книги, яку тримала, і подивилася на брата. Він був єдиним слухачем і найголовнішою людиною в її житті.
— Ну і що? — запитав Петрик.
— Хіба ти не розумієш? Ми можемо загадати Сніговому ангелові все, що побажаємо! — В очах дівчинки обурення, викликане байдужістю брата, в одну мить змінилося мрійливістю. — Навіть повернути...
— Ну скільки можна? — зневажливо скривив губи Петрик. — Зрозумій нарешті: мама не повернеться.
Даринка притиснула до грудей заповітну книгу з місцевими легендами та переказами, яка дісталася від мами. Нижня губка тремтіла від образи, а в очах блищали непролиті сльози.
— Малявка, — похитав головою Петрик.
Йому було майже одинадцять, і він міг дозволити собі подібні слова на адресу семирічної сестри. Але чого дозволити не міг, так це кривдити її. Особливо тепер, коли вони залишилися одні у цілому світі. Батько кинув їх після народження Даринки: не факт, що вона пам'ятала його. Навіть Петрик майже не пам'ятав. Лише розпливчатий образ, а ще веселий сміх, сильні руки і гучний голос, коли батько радісно кричав “Гол!”. Про причину його зникнення хлопчик взагалі нічого не знав. Мама казала, що батько був змушений надовго поїхати, але він обов'язково повернеться, тому що він усіх їх любить. Як же, любить. Жодного разу не подзвонив, аби привітати зі святами.
Мама пішла, коли Даринці виповнилося п'ять років. Одного разу вона просто не повернулася з роботи. А добрі сусіди відразу ж викликали соцпрацівників. Спочатку Петрик все гадав, куди ж пропала мама, що з нею сталося? І найголовніше, думав, уявляв, коли ж вона повернеться і забере їх з дитбудинку. Йшли тижні, місяці, а вона не з'являлася. І він вирішив, що мама вже ніколи не з'явиться, що вона кинула їх навмисно, як і тато.
Хлопчик перестав чекати і сподіватися.
Даринка все ще вірила в казки. І справа не лише у віці. Мама кожен вечір читала їй магічні історії, в яких завжди перемагало добро. Тому сестра досі не зрозуміла, що чаклунства в житті не буває. Але скоро вона все зрозуміє.
Відчуваючи, що був неправий, Петрик обійняв сестру і прошепотів:
— Мені теж бракує мами.
— Але ти не хочеш нічого зробити, аби її знайти, — сказала вона, шмигнувши носом.
Петрик промовчав, але вона знала, що так і є. Навіть якщо брат не хотів допомагати, вона не збиралася відступати, так нічого і не спробувавши, тому наступного дня після сніданку самостійно відправилася на пошуки Снігового ангела.
Місто було похмурим і сірим: тьмяний асфальт доріг, брудні стіни багатоповерхівок, свинцеві хмари, навислі над головами. Голі гілки дерев і кущів сором'язливо погойдувалися у такт вітру. Між шапками, натягнутими аж на брови, і шарфами, що діставали підборіддя, ледь можна було розгледіти бліді обличчя пішоходів, які поспішали у справах. Вони давно не бачили пекучого сонця. Здавалося, що місцевих жителів уразила дивна хвороба, що зробила їх лише тьмяними копіями колись веселих і життєрадісних людей.
І тільки прикрашені малюнками, ялинковими іграшками та мішурою вітрини кафе і магазинів — немов магічні вікна в інший світ, щасливі і барвистий, — нагадували, що до Нового року залишилося зовсім трохи.
Навіть маючи важливе завдання, Даринка все ж зупинилася біля магазину іграшок. Просто не змогла пройти повз: у вітрині стояла лялька в тіарі і пишній рожевій сукні з блискітками. Справжня принцеса! Вона тільки-но вийшла з елегантного відкритого екіпажу, у який було запряжено білого коня, аби зайти до палацу, де мав відбутися королівський бал. Там принцеса зустріне свого принца, і вони будуть танцювати до самого ранку...
Розуміючи, що замріялася, Даринка хитнула головою. Востаннє поглянувши на ляльку, дівчинка зітхнула і рушила далі, вдивляючись в обличчя чоловіків, що йшли назустріч, оскільки була упевнена, що жінка просто не може бути Сніговим ангелом. Разів п'ятдесят прочитавши Легенду, вона так і не зрозуміла, як саме він повинен виглядати. Молодий чи старий? Сивий, або чорноволосий , а можливо, й рудий? Усміхнений чи похмурий?
Даринка не знала, як змусити Снігового ангела про щось попросити. Вона просто йшла вперед, сподіваючись, що все вирішиться, коли вони зустрінуться.
Шлях її був повний спокус. На одному провулку їй зустрівся мім, одягнений в золотистий костюм і розмальованими фарбою руками і особою. Він влаштував справжню виставу, намагаючись пройти крізь невидиму стіну.
На центральній площі встановлювали ялинку. Ця красуня, одягнена поки що лише у пишну зелену сукню, — ще без іграшок — все зараз притягувала зачаровані погляди дітей. На жаль, у дитбудинку ялинки не буде. Дід Мороз зі Снігуронькою теж не прийдуть. Так що остання надія на Снігового ангела.
З дверей кав'ярні, яка відкрилася, випускаючи на вулицю трійцю веселих подружок, що трохи відкрилися, разом з теплом вирвалися запахи здоби та шоколаду. На мить Даринка прикрила очі і з насолодою вдихнула спокусливі аромати. Лише на мить, адже треба йти далі.
Дорога привела втомлену і змерзлу дівчинку до парку. У цей пообідній час там нікого не було: ні бігунів, що піклуються про своє здоров'я, ні собачників з їхніми вихованцями. Навіть закохані парочки, і ті сховалися від холоду по довколишніх кафе.
Даринка рушила до найближчої лави, де й вирішила перекусити. Саме час! Дівчинка дістала з рюкзака загорнуту в серветку булочку, яку приховала під час сніданку. Вона вже зачерствіла, але все-таки краще, ніж нічого.
Так само вирішила і пташка, що всілася на спинку лавки і тужливим цвіріньканням попросила поділитися їжею.
- 1. - на русском языке:
- — Если в преддверии Нового года ты встретишь Снежного ангела, ни в чем ему не отказывай, какой бы чудной и невероятной ни была его просьба. В благодарность за помощь он целый год будет исполнять твои желания.
Даша подняла взгляд от книги, которую держала в руках, и посмотрела на брата. Он был единственным слушателем и самым главным человеком в ее жизни.
— Ну и что? — спросил Петя.
— Разве ты не понимаешь? Мы сможем загадать Снежному ангелу все, что пожелаем! — В глазах девочки возмущение, вызванное равнодушием брата, в один миг сменилось мечтательностью. — Даже вернуть...
— Ну сколько можно? — презрительно скривил губы Петя. — Пойми же наконец: мама не вернется.
Даша прижала к груди мамину книгу с местными легендами и преданиями. Нижняя губка дрожала от обиды, а в глазах плескались непролитые слезы.
— Малявка, — покачал головой Петя.
Ему было почти одиннадцать, и он мог позволить себе подобные слова в адрес семилетней сестры. Но чего позволить не мог, так это обидеть ее. Особенно теперь, когда они остались одни в целом мире. Отец бросил их после рождения Дашки: не факт, что она помнила его. Даже Пеня почти не помнил. Лишь расплывчатый образ, а еще веселый смех, сильные руки и громкий голос, когда отец радостно кричал «Гол!». А уж о причине его ухода мальчик вообще ничего не знал. Мама говорила, что ему пришлось надолго уехать, но он обязательно вернется, потому что любит их всех. Как же, любит. Даже ни разу не позвонил, чтобы поздравить с праздниками.
Мама ушла, когда Дашке исполнилось пять лет. Однажды она просто не вернулась с работы. Добрые соседи тут же вызвали соцслужбу. Сначала Петя строил догадки, куда она пропала, что с ней случилось? И самое главное, мечтал, как она возвращается и забирает их из детдома. Шли недели, месяцы, а мама все не появлялась. И он решил, что она бросила их так же, как и папа.
Мальчик перестал ждать и надеяться.
Дашка все еще верила в сказки. И дело не только в возрасте. Каждый вечер мама читала ей магические истории, в которых добро всегда побеждало. Сестра до сих пор не поняла, что волшебства в реальной жизни не бывает. Но скоро она все поймет.
Чувствуя, что был неправ, Петя обнял сестру и прошептал:
— Мне тоже не хватает мамы.
— Но ты ничего не хочешь сделать, чтобы ее найти, — сказала она, шмыгнув носом.
Петя промолчал, но Даша знала, что так и есть. Даже если брат не хотел помогать, она не собиралась сдаваться, так ничего и не попробовав, поэтому на следующий день после завтрака в одиночку отправилась на поиски Снежного ангела.
Город был унылым и серым: тусклый асфальт дорог, грязно стены многоэтажек, свинцовые тучи, нависшие над головами. Голые ветки деревьев и кустарников стыдливо покачивались, послушные ветру. В обрамлении шапок, надвинутых на самые брови, и шарфов, достававших до подбородка, с трудом можно было разглядеть бледные лица спешащих пешеходов. Они давно не видели палящего солнца. Казалось, местных жителей поразила странная болезнь, сделавшая их лишь тусклыми копиями некогда веселых и жизнерадостных людей.
И только украшенные рисунками, елочными игрушками и мишурой витрины кафе и магазинов — словно волшебные окна в другой мир, счастливый и красочный, — напоминали, что до Нового года осталось совсем чуть-чуть.
Несмотря на важную задачу, Даша остановилась у магазина игрушек. Просто не смогла пройти мимо: в витрине стояла кукла с тиарой на голове и в пышном розовом платье с блестками. Настоящая принцесса! Она только покинула элегантный открытый экипаж, запряженный четверкой белых лошадей, чтобы отправиться на бал, который состоится во дворце. Там принцесса встретит своего принца, и они будут танцевать до самого утра...
Понимая, что замечталась, Даша тряхнула головой. В последний раз посмотрев на куклу, девочка вздохнула и двинулась дальше. Она вглядывалась в лица встречных мужчин, поскольку была уверена, что женщина просто не может быть Снежным ангелом. Раз пятьдесят прочитав Легенду, она так и не поняла, как именно он должен выглядеть. Молодой или старый? Седой или черноволосый? Улыбчивый или хмурый?
Даша не знала, как заставить Снежного ангела о чем-то попросить. Она просто шла вперед, надеясь, что все решится, когда они встретятся.
Путь ее был полон соблазнов. На одном переулке ей встретился мим, одетый в золотистый костюм и разукрашенными краской руками и лицом. Он устроил настоящее представление, пытаясь пройти сквозь невидимую стену.
На центральной площади устанавливали елку. Эта красавица, одетая пока лишь в пышное зеленое платье, — еще без игрушек — уже сейчас притягивала зачарованные взоры детей. К сожалению, в детдоме елки не будет. Дед Мороз со Снегурочкой тоже не придут. Поэтому последняя надежда на Снежного ангела.
Из приоткрывшейся двери кофейни, выпустившей на улицу троицу смеющихся подружек, вместе с теплом вырвались запахи сдобы и шоколада. На миг Даша прикрыла глаза и с наслаждением вдохнула соблазнительные ароматы. Но лишь на миг, ведь нужно идти дальше.
Дорога привела уставшую и замерзшую путницу в парк. В это послеобеденное время там никого не было — ни бегунов, заботящихся о своем здоровье, ни собачников с их питомцами. Даже влюбленные парочки и те попрятались от холода по близлежащим кафе.
Девочка двинулась к ближайшей скамейки, где и планировала перекусить. Самое время! Даша достала из рюкзака завернутую в салфетку булочку, которую припрятала во время завтрака. Та уже зачерствела, но это лучше, чем ничего.
Так же решила птичка, усевшаяся на спинку скамейки и звонким чириканьем попросившая поделиться едой.
Останній раз редагувалося: Yanita Vladovitch (Ср Січ 21, 2015 10:07 am), всього регувалося 6 раз(-и)
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Viorika Вт Січ 20, 2015 1:51 pm
Дуже гарно! Зворушливо, чарівно і фантастично)))) В принципі, як і завжди у тебе!!! 
Маленькі зауваження)))
І в цьому місці:
Більше ніяких помилок не помітила. Надіюся моя допомога пригодиться))))
Маленькі зауваження)))
Тут, все правильно)))Даша притиснула до грудей заповітну книгу з місцевими легендами та переказами, яка дісталася від мами.
Тут слово "плескалися" можеш замінити на "блищали", в українській мові слово "плескати" рідко використовують у такому контексті. Плюскається у нас риба в акваріумі, або плескають у долоні, але це скоріше галицький діалектизм))))Нижня губка тремтіла від образи, а в очах "плескалися" непролиті сльозиi.
Тут би нічого не міняла, може добавила: "а, можливо, рудий"))))Сивий або чорноволосий?
І в цьому місці:
Тут - "сором'язливо"Голі гілки дерев і кущів соромливо погойдувалися у такт вітру.
Більше ніяких помилок не помітила. Надіюся моя допомога пригодиться))))
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Вт Січ 20, 2015 3:08 pm
Вера, дякую за компліменти. Рада, що сподобалося.
Так, "блищали", дякую! Саме це слово шукала.Viorika пише:
Тут слово "плескалися" можеш замінити на "блищали", в українській мові слово "плескати" рідко використовують у такому контексті. Плюскається у нас риба в акваріумі, або плескають у долоні, але це скоріше галицький діалектизм))))
Вже додала. Так цікавіше.Viorika пише:Тут би нічого не міняла, може добавила: "а, можливо, рудий"))))
Дякую. Виправила.Viorika пише:Тут - "сором'язливо"
Та вже пригодилася. Дякую.Viorika пише:Надіюся моя допомога пригодиться))))
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор gorlora Вт Січ 20, 2015 3:44 pm
Янит, очень интересно. Обожаю новогодние истории.
Мені особисто не подобається як українською звучить Петя. Може хай буде Петрик?Дітей звуть: Петя та Даша. Чи може змінити на більш українські варіанти імен?
"Просто не змогла пройти повз"Просто не змогла пройти мимо:
gorlora- Сообщения : 2315
Дата регистрации : 12.04.2014
Возраст : 49
Откуда : Львов
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Валя Вт Січ 20, 2015 4:12 pm
Танюша, дуже сподобався викладений кусочок, 
вже б хтілося б і продовження!!! 
Гарно , дуже! Якщо пригодиться буду рада.
вже б хтілося б і продовження!!! - Ну я не філолог, але так для роздуму
:
"Сніговий ангел" мо "Сніжний"Буду рада, якщо допоможете з пошуком помилок та неточностей перекладу.
"кинула їх навмисне, як і тато."з'явиться, що вона кинула їх навмисно, як і папа.
"чорнявий", або "темноволосий".Сивий, або чорноволосий, а можливо, й рудий?
Може так "Даша підійшла до найближчої лавочки щоб перекусити", або "маючи намір перекусити Даша підійшла до найближчої лавочки."Даша пройшлася до найближчої лави і вирішила перекусити
Гарно , дуже! Якщо пригодиться буду рада.
Валя- Сообщения : 1633
Дата регистрации : 14.04.2014
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Viorika Вт Січ 20, 2015 4:23 pm
Валюш, мені здається, чорноволосий, теж правильно 
)) просто цікавіше звучить, хоча вирішувати, звичайно автору)))
)) просто цікавіше звучить, хоча вирішувати, звичайно автору)))
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Валя Вт Січ 20, 2015 4:31 pm
Вірунь, я ж не кажу, що не вірно, я просто запропонувала. Все на розсуд автора.
Я взагалі далека.
Я взагалі далека.
Валя- Сообщения : 1633
Дата регистрации : 14.04.2014
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Viorika Вт Січ 20, 2015 4:33 pm
Так, все на розсуд автора, головне, що автор талановитий)))
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Вт Січ 20, 2015 5:35 pm
Наново набираю повідомлення.
Лариса, Валя, рада, що вам сподобалося. І дякую, що допомагаєте прополювати бур*яни.
Через хвильку викладу продовження, а поки що...
Дякую.
Дівчатоньки, всім дякую, хто мене виправляє
Лариса, Валя, рада, що вам сподобалося. І дякую, що допомагаєте прополювати бур*яни.
Через хвильку викладу продовження, а поки що...
Сама поглядала на той варіант імені, то ж без вагань змінила.gorlora пише:
Мені особисто не подобається як українською звучить Петя. Може хай буде Петрик?
Виправила, дякую.gorlora пише:Просто не змогла пройти повз
Справа у тому, що далі по сюжету з*являється дівчина Сніжана, а оскільки те ім*я мені запало в душу, то змінювати його не хочу. Хай будуть хоть якісь відмінності. Сподіваюсь, то не велика помилка.Валя пише: "Сніговий ангел" мо "Сніжний"
Перевірила по словнику: навмисне і навмисно - то синоніми. А щодо тата, я прямо зніяковіла.Валя пише:"кинула їх навмисне, як і тато."
Дякую.Мені той чорноволосий муляє, але через звучання, бо слово таке існує.Валя пише: "чорнявий", або "темноволосий".
Так, речення було якесь корявеньке. Дещо змінила.Валя пише:Може так "Даша підійшла до найближчої лавочки щоб перекусити", або "маючи намір перекусити Даша підійшла до найближчої лавочки."
Дівчатоньки, всім дякую, хто мене виправляє
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Вт Січ 20, 2015 5:48 pm
- 2.:
Сніжана не любила міжсезоння. Ось і зараз не зрозумієш, осінь то чи вже зима. Найголовнішою ознакою останньої був сніг. Він зігрівав, укутував, прикрашав все навкруги. Під снігом світ змінювався, набуваючи пишних форм, ховаючи недосконалості. Сніжана любила фотографувати це перетворення природи, але рік, що минає, зовсім не радував подібними дарунками. А душа вимагала нових фотографій, хай навіть і без снігу.
Дві години пошуків і всього якихось п'ять кадрів, десята частина одного відсотка від об'єму карти пам'яті. Та добре, якщо хоча б половина з них потім пройде суворий відбір.
Так сталося, що дівчина прийшла до парку. Погляд перескакував з одного предмета на інший, вишукуючи щось незвичайне, цікаве, чарівне. Та все навкруги було жахливо нудним...
Раптом Сніжана завмерла. Її погляд прикипів до дівчинки років шести-семи. У тонкій нейлонової курточці і сірій шапочці, з-під якої на плечі спускалися дві тонкі русяві кіски. Поряд, на спинці дерев'яної лави, влаштувалася пташка. Голова і край пір'я чорні, з синім металевим відливом. Плечі і спина — сірі. Шия і черевце — червоні. Жодних сумнівів, снігур.
Дівчинка відщипнула від булочки невеликий шматочок і покришила на лаву. Пташка вмить покинула своє сідало і почала клювати підношення. Була в цій картині якась чиста, не зіпсована доброта, якої бракувало сучасному світові.
Раптом дівчинка підвела очі і подивилася на фотографа, який від зачарування ловив гав. Невже той бажаний кадр буде втрачено? Сніжана могла б зупинити час, але, поступившись людській половині своєї душі, приклала пальця до губ. Мала, усе зрозумівши, посміхнулася і відщипнула ще шматочок здоби.
Кілька секунд Сніжана зачаровано спостерігала, а потім, схаменувшись, зробила крок убік заради кращого ракурсу, навіть не помітивши, що зійшла з асфальтованої доріжки, навела об'єктив на парочку і натиснула на кнопку спуску. Чим більше кадрів вийде, тим краще.
Дівчинка доїла булочку. А там і снігур доклював крихти. Він цвірінькнув, випрошуючи добавку.
— Пробач, у мене більше нічого немає, — відповіла дівчинка, знизуючи плечима.
Немов зрозумівши, що нічого не отримає, снігур полетів. Сніжана поспішила зайняти його місце.
— Привіт! Мене звуть Сніжана.
— Даринка, — нерішуче пробурмотіла дівчинка. Вона потерла змерзлі руки і сховала їх у кишені.
Дівчина відчула себе незатишно в рукавичках. Так, вони були тонкими — в інших незручно фотографувати, — але хоч трохи зігрівали.
— Змерзла? — Сніжана озирнулася в пошуках батьків дівчинки. Поблизу нікого не було. — Ти що, тут сама? З будинку втекла, так?
— Мені вже час.
Даринка почала квапливо застібати рюкзак.
— Слухай, пішли в кафе. Поп'ємо гарячого шоколаду. Побалуємо себе тортиком, — спокушала Сніжана, сподіваючись, що тепло та їжа допоможуть розговорити нову знайому.
— У мене немає грошей.
— Я заплачу.
— Не можна брати гроші у чужих.
Даринка хотіла і гарячого шоколаду, і смачного торта, але якщо можна, значить, не можна.
— Ти їх заробила, — знайшлася Сніжана. — Як модель. Ти ж позувала. Без твоєї допомоги я б не виконала роботу.
Вона перебільшила, але воно було того варте — дівчинка погодилася.
Ідея з кафе була відмінною: Даринка відтанула і розповіла про себе все-все. Навіть більше, ніж Сніжана бажала почути, і вона спохмурніла.
— Ви теж мені не вірите? — Насупилась Даринка. — Я вам доведу!
Вона полізла у рюкзак. Діставши книгу в пошарпаної обкладинці, швидко відкрила потрібну сторінку, відзначену закладкою.
— Книги не брешуть. Читайте!
— Я вірю тобі. — Помітивши сумнів на обличчі дівчинки, Сніжана посміхнулася: — Правда. Але ти повинна розуміти, що не можеш сама ходити вулицями.
— Ви ж ходите.
— Я старша за тебе, — нагадала Сніжана.
— Я ні з ким не збиралася розмовляти. Ну, крім Снігового ангела. Але він хороший. З ним можна.
— А якби ти помилилася? Що, якби прийняла за Снігового ангела когось поганого? Саме тому маленьким дівчаткам ...
— Я не маленька! — обурилася Даринка.
— Нехай так, але ти згодна, що ходити самій тобі поки не варто? — Дівчинка тяжко зітхнула. — Твій брат, напевно, хвилюється. І вихователька. Час повернутися і заспокоїти їх. Згодна?
— Так. Але я не знаю, як повернутися.
Ось тому і не варто маленьким дітям одним гуляти містом. Але Сніжана не стала цього говорити.
— Я проведу тебе, — пообіцяла вона.
— Ви знаєте, де я живу?
— Ні, але я обов'язково знайду. Ти посидь, а я подзвоню. Хочеш ще що-небудь з'їсти?
— Так! — Радісно кивнула Даринка. — Шоколадний торт. З вишнею!
Підкликавши офіціантку, Сніжана попросила її якнайшвидше принести замовлення. Тепер вона була впевнена, що дівчинка не втече, та спокійно пішла до стійки зі стаціонарним телефоном — у довідковій підкажуть, як подзвонити в дитбудинок.
У місті з майже мільйонним населенням їх виявилося п'ять. Сніжана не припускала, що їх буде так багато. З третьої спроби вона знайшла потрібний і заспокоїла стривожену директорка, а незабаром вже везла пропажу додому.
- 2. - на русском языке:
- Снежана не любила межсезонье. Вот и сейчас не поймешь, осень еще или уже зима. Самым главным признаком последней был снег. Он согревал, укутывал, украшал все вокруг. Под снегом мир изменялся, приобретая пышные формы, пряча несовершенства. Снежана любила фотографировать это преображение природы, но уходящий год совсем не радовал подобными подарками. А душа требовала новых фотографий, пусть даже и без снега.
Два часа поисков — и всего каких-то пять кадров, десятая часть одного процента от объема карты памяти. Хорошо еще, если хотя бы половина из них потом пройдет строгий отбор.
Волею случая девушка оказалась в парке. Взгляд метался туда-сюда, выискивая что-то необычное, интересное, завораживающее. Но все вокруг было до ужаса скучным...
Вдруг Снежана замерла. Она во все глаза смотрела на девочку лет шести-семи. В тонкой нейлоновой курточке и серой шапочке, из-под которой на плечи спускались две тонкие русые косички. Рядом, на спинке деревянной скамьи, устроилась птичка. Голова и край перьев черные, с синим металлическим отливом. Плечи и спина — серые. Шея и брюшко — красные. Без сомнения, снегирь.
Девочка отщипнула от булочки небольшой кусочек и покрошила на скамейку. Птичка моментально покинула свой насест и принялась клевать подношение. Была в этой картине еще неиспорченная доброта, которой не хватало современному миру.
Вдруг девочка подняла глаза и взглянула на зазевавшегося фотографа. Неужели этот желанный кадр будет потерян? Снежана могла бы остановить время, но, поддавшись человеческой половине своей души, приложила палец к губам. Все поняв, малышка улыбнулась и отщипнула еще кусочек сдобы.
Секунду-другую Снежана завороженно наблюдала за ними, а потом, спохватившись, шагнула немного в сторону, чтобы заполучить лучший ракурс, даже не заметив, что сошла с асфальтированной дорожки, навела объектив на парочку и нажала на кнопку спуска. Чем больше кадров получится, тем лучше.
Девочка доела булочку. А там и снегирь доклевал крошки. Он чирикнул, выпрашивая добавку.
— Прости, у меня больше ничего нет, — ответила малышка, пожимая плечами.
Словно догадавшись, что ничего не получит, снегирь улетел. Снежана поспешила занять его месте.
— Привет! Меня зовут Снежана.
— Даша, — нерешительно пробормотала девочка. Она потерла озябшие руки и спрятала их в карманы.
Девушка почувствовала себя неуютно в перчатках. Да, они были тонкими — в других неудобно фотографировать, — но хоть немного согревали.
— Замерзла? — Снежана огляделась в поисках родителей этой малышки. Поблизости никого не было. — Ты что, здесь одна? Из дома сбежала, да?
— Мне пора.
Даша принялась торопливо застегивать рюкзак.
— Слушай, пошли в кафе. Попьем горячего шоколада. Побалуем себя тортиком, — соблазняла Снежана, надеясь, что тепло и еда помогут разговорить новую знакомую.
— У меня нет денег.
— Я заплачу.
— Нельзя брать деньги у чужих.
Даша хотела и горячего шоколада, и вкусного торта, но если нельзя, значит, нельзя.
— Ты их заработала, — нашлась Снежана. — Как модель. Ты же позировала. Без твоей помощи я бы не выполнила работу.
Она преувеличила, но оно того стоило — девочка согласилась.
Идея с кафе была отличной: Даша оттаяла и рассказала о себе все-все. Даже больше, чем Снежана хотела услышать, и она помрачнела.
— Вы тоже мне не верите? — насупилась Даша. — Я вам докажу!
Она полезла в рюкзак. Достав книгу в потрепанной обложке, быстро открыла нужную страницу, отмеченную закладкой.
— Книги не лгут. Читайте!
— Я верю тебе. — Заметив сомнение на лице девочки, Снежана улыбнулась: — Правда. Но ты должна понимать, что нельзя одной ходить по улицам.
— Вы же ходите.
— Я старше тебя, — напомнила Снежана.
— Я ни с кем не собиралась говорить. Ну, кроме Снежного ангела. Но он хороший. С ним можно.
— А если бы ты ошиблась? Что, если бы приняла за Снежного ангела кого-то плохого? Именно поэтому маленьким девочкам...
— Я не маленькая! — возмутилась Даша.
— Пусть так, но ты согласна, что пока ходить одной тебе не стоит? — Девочка тяжело вздохнула. — Твой брат, наверное, волнуется. И воспитательница. Нужно вернуться и успокоить их. Согласна?
— Да. Но я не знаю, как вернуться.
Вот поэтому и не стоит маленьким детям одним гулять по городу. Но Снежана не стала этого говорить.
— Я провожу тебя, — пообещала она.
— Вы знаете, где я живу?
— Нет, но я обязательно найду. Ты посиди, а я позвоню. Хочешь еще что-нибудь съесть?
— Да! — радостно кивнула Даша. — Шоколадный торт. С вишней!
Подозвав официантку, Снежана попросила ее побыстрее принести заказ. Будучи уверена, что теперь девочка уж точно не сбежит, она пошла к стойке со стационарным телефоном — в справочной подскажут, как позвонить в детдом.
В городе с почти миллионным населением их оказалось пять. Снежана не предполагала, что их будет так много. С третьей попытки она нашла нужный и успокоила встревоженную директрису, а вскоре уже везла пропажу домой.
Останній раз редагувалося: Yanita Vladovitch (Ср Січ 21, 2015 10:08 am), всього регувалося 4 раз(-и)
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Viorika Вт Січ 20, 2015 6:06 pm
Киця, два слова))
Гарно, сонце, дуже гарно у тебе виходить і сама історія і переклад!!!
чарівнезаворожливе
Як тобі такий варіант - була в цій картині якась чиста, не зіпсована добротав цій картині ще незіпсована доброта,
Може - який ловив гав, або, що задивився. Треба би подивитись словник "Українських ідіом"який зазівався
Гарно, сонце, дуже гарно у тебе виходить і сама історія і переклад!!!
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Валя Вт Січ 20, 2015 6:29 pm
Танюш, так гарно написано, ніби картинку дивилась. Дякую!!!
Валя- Сообщения : 1633
Дата регистрации : 14.04.2014
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Вт Січ 20, 2015 7:05 pm
Віра, Валя, цьом. 
Я вже те слово і так, і сяк крутила. Твій варіант краще.Viorika пише:чарівне
Так ще краще. Вже змінилаViorika пише:Як тобі такий варіант - була в цій картині якась чиста, не зіпсована доброта
Дякую. Треба буде у вільний час перечитати словник ідіом, зайвим не буде.Viorika пише:Може - який ловив гав, або, що задивився. Треба би подивитись словник "Українських ідіом"
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Вт Січ 20, 2015 7:07 pm
- 3.:
Попрощавшись з дівчинкою, Сніжана попросила директорка приділити їй декілька хвилин.
— Будь ласка, не сваріть Даринку дуже сильно. Вона просто хотіла знайти свою маму. І обіцяла, більше так не робити.
У таксі у них відбулася серйозна розмова з приводу того, що можна робити, а що не можна.
Директорка, звісно, погодилася, але Сніжана не була впевнена, що та дотримає слова — маленькій пустунці однозначно загрожує добра прочуханка. Як не шкода Даринку, але врятувати її не вдасться.
Вийшовши на вулицю, Сніжана зателефонувала матері. Впевнившись, що вона вдома, і попросивши нікуди не йти, махнула водієві. Двічі за день їздити на таксі — то марнотратство, але майбутня розмова була занадто важливою, щоб відкладати її навіть на секунду.
— Що трапилося? — зустріла дочку питанням Ірина Георгіївна. — Ти навіть не натякнула, про що мова. Я просто змучилася, чекаючи на тебе.
— Пробач, що змусила похвилюватися, але то не телефонна розмова.
— Гаразд, ходімо на кухню. Я чай заварила.
Сніжана сховала шапку і кожушок до шафи, перевзулася у старенькі капці і рушила слідом за матір'ю, не забувши захопити кофр з фотоапаратом.
В повітрі витав запах барбарису. Дівчина немов повернулася у дитинство і отримала у нагороду улюблені цукерки. Але то був лише чай.
Сніжана вмостилася на стільці й, обхопивши чашку руками, схилилася до неї, аби сповна насолодитися ароматом. Втім, смак не поступався запаху.
— Сьогодні я познайомилася із семирічною дівчинкою. Її звуть Даринка. Зараз покажу її фото. — Сніжана швидко знайшла потрібний знімок і простягнула матері фотоапарат. Та мигцем глянула і відклала його. У погляді жінки читалося питання: вона ніяк не розуміла, що за привід для бесіди. — Даринка живе в дитячому будинку в Кар'єрному провулку. Так ось, вона півдня шукала Снігового ангела. Хотіла виконати його бажання, а натомість попросити у нього, аби він повернув їй маму.
— Сумна історія. Але навіщо ти мені все це розповідаєш? Сніговий ангел — то легенда, міф. Я навіть не впевнена, що він існує.
— Нам не знати, що легенди засновані на реальних фактах? Але я не про це хотіла поговорити.
— Про що ж тоді? — перепитала Ірина Георгіївна.
— Тільки не роби вигляд, що не розумієш! — Сніжана підхопилася. Така могутня енергія у ній вирувала, так хотілося щось робити, змінювати... Як тут всидіти на місці? Підійшовши до вікна, вона кілька секунд дивилася на припарковані біля під'їзду автомобілі, а потім повернулася на своє місце. — Розумієш, звичайна семирічна дівчинка вирушила до сповненого небезпек міста, аби повернути рідну та близьку людину. Для неї це вчинок. Мамо, скажи, чому ж ми спокійно спостерігаємо, як Він забирає людей? Скільки ще так жити? — Вона з благанням подивилася на матір, всією душею бажаючи почути, що невдовзі все закінчиться.
— Сніжко, але що ми можемо зробити?
— Що-небудь та можемо, — не здавалася дівчина.
— Навіть наймогутніші Фейрі, які об'єдналися заради перемоги, не впоралися з цим чудовиськом. Їм вистачило сил лише на те, аби замкнути його тут, в нашому місті.
Сніжана прекрасно знала цю історію. У їхній родині вона передавалася у спадок, як нагадування та керівництво до дії. Але кожен раз слухаючи її, дівчина все більше і більше переконувалася, що Фейрі прийняли невірне рішення.
— Це неправильно! — зважилася вона поділитися своїми думками.
— Вони врятували жителів обох світів.
— Поставивши під загрозу жителів цього міста!
— Це плата за спокійне життя інших, — нагадала Ірина Георгіївна. — І потім, не забувай — ми лише спостерігаємо. Якщо раптом Він спробує вирватися з клітки, ми повідомимо кому потрібно і відійдемо убік. В наших венах лише крапля магічною крові Фейрі. Нам не вистояти проти Муара.
Якщо вже матір вимовила його ім'я замість звичного «ВІН», слід було відступити, прийняти її точку зору. Все так, але з голови не йшла семирічна дівчинка, яка не думала про небезпеку. Вона впевнено йшла до своєї мети.
Звісно, мама має рацію — співвідношення сил не на їх користь. Але змиритися з тим, що доведеться залишити все як є, коли перед очима маячить сумне обличчя Даринки, теж не виходило.
Що ж робити? Що?!
Вранці Сніжана вирішила: треба почати з малого. Нехай для неї то мале, але для дітей ялинка — найважливіший символ Нового року.
Сніжана пам'ятала, як у дитинстві чекала появи пишної красуні, як з батьком вони їздили на ринок, довго обирали, везли додому, як допомагала мамі її прикрашати. Кімната відразу наповнювалася свіжістю. Цей рік не став винятком. Старі іграшки — разом з новими — і вогники гірлянд, що раз за разом підморгували дівчині, немов звали до зимової казки.
Як можна позбавляти дітей подібних радощів?
Виявляється, можна. Якщо немає фінансування.
— Не за свої ж гроші мені купувати ялинку та іграшки? — питала директорка, коли Сніжана, скажавши, що працює журналістом, спробувала з'ясувати, чому не буде свята.
Та хоч би й за свої! Але дівчина не стала цього говорити. Вона була студенткою, і сама не могла похвалитися шикарним доходом. Стипендія крихітна. Добре, що жила з батьками, і коли на картці закінчувалися гроші, було до кого звернутися.
Навряд чи батьки зможуть оплатити дитяче свято, та ще й з подарунками. Потрібно придумати інший план. І Сніжана таки придумала!
За півгодини вона знайшла достатньо інформації про представників міської влади і вирушила до мера, Борзову Степану Олеговичу. Козирнувши на вході фальшивим посвідченням журналіста — ій обіцяли видати справжнє лише через півроку, оскільки до отримання диплома не хотіли оформляти офіційно, — вона зуміла пробитися до кабінету самого головного посадовця у місті.
Спочатку мер теж скаржився на малий бюджет, але почувши, що стаття вийде в будь-якому випадку і лише від нього залежить її зміст, обіцяв подумати над вирішенням проблеми.
— Через два дні мені потрібно здати матеріал, — згущувала фарби Сніжана.
— Де, ви кажете, буде надруковано статтю? — примружився Степан Олегович.
— У незалежних ЗМІ, — не розгубилася Сніжана. Не говорити ж, що це студентська газета. І тут же змінила тему. — Ваша фотографія в компанії дітей відмінно б доповнила статтю. Я так і бачу назву: «Місцева влада подарувала дітям, позбавленим опіки, справжню новорічну казку». Мер задумався. Сніжана бачила, як крутяться коліщата у його голові. Фото. Реклама. Майбутні вибори...
— Залиште секретарю ваші координати. Вам повідомлять, коли під'їхати для зйомки.
- 3. - на русском языке:
- Попрощавшись с девочкой, Снежана попросила директрису уделить ей несколько минут.
— Пожалуйста, не ругайте Дашу сильно. Она просто хотела найти свою маму. И обещала, больше так не делать.
В такси у них состоялся серьезный разговор по поводу того, что можно делать, а что нельзя.
Директриса, конечно, согласилась, только Снежана не была уверена, что та сдержит слово — маленькой проказнице однозначно грозит приличная выволочка. Как ни жаль Дашу, спасти ее не удастся.
Выйдя на улицу, Снежана позвонила матери. Удостоверившись, что она дома, и попросив никуда не уходить, махнула проезжающему водителю. Дважды за день ездить на такси ужасно расточительно, но предстоящий разговор был слишком важным, чтобы откладывать его даже на секунду.
— Что случилось? — встретила дочь вопросом Ирина Георгиевна. — Ты даже не намекнула, о чем речь. Я просто извелась от ожидания.
— Прости, что заставила поволноваться, но это не телефонный разговор.
— Ладно, пошли на кухню. Я чай заварила.
Снежана спрятала шапку и полушубок в шкаф, переобулась в тапочки и двинулась следом, не забыв захватить кофр с фотоаппаратом.
В воздухе витал запах барбариса. Девушка словно вернулась в детство и получила в награду любимые конфеты. Но это был всего лишь чай.
Снежана устроилась на стуле и, обхватив чашку руками, нагнулась пониже, чтобы сполна насладиться столь памятным ароматом. Впрочем, вкус не уступал запаху.
— Сегодня я познакомилась с семилетней девочкой. Ее зовут Даша. Сейчас покажу ее фото. — Снежана быстро нашла нужный снимок и протянула матери фотоаппарат. Та мельком взглянула и отложила его. Во взгляде женщины читался вопрос: она еще не понимала, что за повод для беседы. — Даша живет в детском доме в Карьерном переулке. Так вот, она полдня искала Снежного ангела. Хотела выполнить его желание, а взамен попросить, чтобы он вернул ей маму.
— Печальная история. Но зачем ты мне все это рассказываешь? Снежный ангел — это легенда, миф. Я даже не уверена, что он существует.
— Нам ли не знать, что легенды основаны на реальных фактах? Но я не об этом хотела поговорить.
— О чем же тогда? — протянула Ирина Георгиевна и пригубила чай.
— Только не делай вид, что не понимаешь! — Снежана вскочила. Такая мощная энергия в ней бурлила, так хотелось что-то делать, менять... Как тут усидеть на месте? Подойдя к окну, она несколько секунд смотрела на припаркованные у подъезда автомобили, а потом вернулась на свое место. — Понимаешь, обычная семилетняя девочка отправилась в полный опасностей город, чтобы вернуть родного и дорогого ей человека. Для нее это поступок. Мама, скажи, почему же мы спокойно наблюдаем, как Он забирает людей? Сколько еще так жить? — Она с мольбой посмотрела на мать, всей душой желая услышать, что скоро все закончится.
— Снежа, но что мы можем сделать?
— Что-нибудь да можем, — не сдавалась девушка.
— Даже самые могущественные Фейри, которые объединились ради победы, не справились с этим чудовищем. Им хватило сил лишь на то, чтобы запереть его здесь, в нашем городе.
Снежана прекрасно знала эту историю. В их семье она передавалась по наследству, как напоминание и руководство к действию. Но каждый раз слушая ее, девушка все больше и больше убеждалась, что Фейри приняли неверное решение.
— Это неправильно! — решилась она поделиться своими мыслями.
— Они спасли жителей обоих миров.
— Поставив под угрозу жителей этого города!
— Это плата за спокойную жизнь остальных, — напомнила Ирина Георгиевна. — И потом, не забывай — мы только наблюдаем. Если вдруг Он попытается вырваться из клетки, мы сообщим кому нужно и отойдем в сторону. В наших венах лишь капля магической крови Фейри. Нам не выстоять против Муара.
Если уж мать произнесла его имя вместо привычного «ОН», следовало отступить, принять ее точку зрения. Все так, но из головы не шла семилетняя девочка, которая не думала об опасности. Она уверенно шла к своей цели.
Конечно, мама права — соотношение сил не в их пользу. Но смириться с тем, что придется оставить все как есть, когда перед глазами маячит грустное лицо Даши, тоже не получалось.
Что же делать? Что?!
Утром Снежана решила: нужно начать с малого. Пусть для нее это малое, но для детей елка — самый важный символ Нового года.
Снежана помнила, как в детстве ждала появления пышной красавицы, как они с отцом ездили на рынок, долго выбирали, везли домой, как помогала маме ее украшать. Комната сразу наполнялась свежестью. Этот год не стал исключением. Старые игрушки — вместе с новыми — и подмигивающие огоньки гирлянд будто звали в зимнюю сказку.
Как можно лишать детей подобных радостей?
Оказывается, можно. Если нет финансирования.
— Не за свои же деньги мне покупать елку и игрушки? — спрашивала директриса, когда Снежана, представившись журналистом, попыталась выяснить, почему не будет праздника.
Да хоть бы и за свои! Но девушка не стала этого говорить. Будучи студенткой, она и сама не могла похвастаться шикарным доходом. Стипендия крохотная. Хорошо, что жила с родителями, и когда на карточке заканчивались деньги, было к кому обратиться.
Вряд ли родители смогут оплатить детский праздник, да еще и с подарками. Следовало придумать другой план. И Снежана придумала!
Через полчаса она нашла достаточно информации о представителях городской власти и отправилась к мэру, Борзову Степану Олеговичу. Козырнув на входе поддельным удостоверением журналиста — ей обещали выдать настоящее лишь через полгода, поскольку до получения диплома не хотели оформлять официально, — она сумела пробиться в кабинет самого главного чиновника в городе.
Сначала мэр тоже говорил о скудном бюджете, но услышав, что статья выйдет в любом случае и лишь от него зависит ее содержание, обещал подумать над решением проблемы.
— Через два дня мне нужно сдать материал, — сгущала краски Снежана.
— Где, вы говорите, будет напечатана статья? — прищурился Степан Олегович.
— В независимых СМИ, — не растерялась Снежана. Не говорить же, что это студенческая газета. И тут же сменила тему. — Ваша фотография в компании детей отлично бы дополнила статью. Я так и вижу название: «Местная власть подарила детям, лишенным опеки, настоящую новогоднюю сказку». Мэр задумался. Снежана видела, как крутятся колесики в его голове. Фото. Реклама. Предстоящие выборы...
— Оставьте секретарю ваши координаты. Вам сообщат, когда подъехать для съемки.
Останній раз редагувалося: Yanita Vladovitch (Ср Січ 21, 2015 10:09 am), всього регувалося 3 раз(-и)
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Софія Чайка Вт Січ 20, 2015 7:52 pm
Янітонько, чарівний твір! Мені подобається дуже.
Можливо, краще назвати дівчинку Даринкою.
Можливо, краще назвати дівчинку Даринкою.
- Яніті:
- Стримає слово - дотримається слова.
Пам"ятний аромат - знайомий, улюблений
Софія Чайка- Сообщения : 1067
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 57
Откуда : -
Валя- Сообщения : 1633
Дата регистрации : 14.04.2014
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор gorlora Вт Січ 20, 2015 9:57 pm
Яніт, може директрису на директорку замінити?
Головний посадовець.головного чиновника
gorlora- Сообщения : 2315
Дата регистрации : 12.04.2014
Возраст : 49
Откуда : Львов
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Вт Січ 20, 2015 10:06 pm
Софія, рада, що історія припала до душі.
Сама сумніівалася в іменах. Не сумніватися треба - а робити.
Щодо інших порад - також приймається.
Завтра вже буду виправляти. І завтра ж викладу закінчення (ну як закінчення, другу половину).
Жанр: міське фентезі, тобто фентезі, головні події якого відбуваюся у місті.
Схоже, що доведеться.Софія Чайка пише:
Можливо, краще назвати дівчинку Даринкою.
Сама сумніівалася в іменах. Не сумніватися треба - а робити.
Щодо інших порад - також приймається.
Так, твоя правда.gorlora пише:Яніт, може директрису на директорку замінити?Головний посадовець.головного чиновника
Завтра вже буду виправляти. І завтра ж викладу закінчення (ну як закінчення, другу половину).
Хотіла написати: ну так, фентезі. А глянула на перше повідомлення і побачила, що жанр оповідання я ж не вказала. Пам*ятаю, що писала, а то не тут, а у запрошенні (у іншій темі).Валя пише:Танюша, клас! Фентезі!
Жанр: міське фентезі, тобто фентезі, головні події якого відбуваюся у місті.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Ср Січ 21, 2015 10:17 am
- 4.:
Наступний крок був більш небезпечним та божевільним. Мати за нього не похвалить. Влаштує того ще прочухана. Але і кари небесні не зупинили б Сніжану. Радіючи, що з дитячим святом все так чудово вирішилось, — дівчина була впевнена, що завтра їй обов'язково зателефонують від мера — вона поспішила додому.
Атрибути, які використовувалися під час ритуалу, мама зберігала на балконі у коробці з-під взуття. Сніжана ще жодного разу сама не проводила ритуал і не бачила, як це робиться. Лише чула розповіді бабусі про те, як можна передати повідомлення на іншу сторону. Коли ніхто не бачив, розглядала вміст коробки, роздумуючи, що саме має магічну силу: пергамент, пожовклий, з потріпаними краями і трохи шорсткий на дотик, старовинна дерев'яна ручка з металевим пером чи пляшечка синіх чорнил? Ось і випав шанс дізнатися. Або хоча б подивитися, як вони діють.
Щоб пергамент не згортався, Сніжана притиснула верх словником. На мить зануривши кінчик пера у чорнило, вивела акуратним почерком: «Муар нарощує могутність...». Знову занурила перо у пляшечку і закінчила речення: «...сподіваючись, вирватися з клітки».
Поклавши ручку на заздалегідь приготовлену серветку, Сніжана закрила пляшечку і глянула на пергамент. Нічого не змінилося. Може, дмухнути, щоб скоріше висохло чорнило? Раптом напис засяяв пульсуючим світлом, як неонова вивіска. У тому ж порядку, що були написані, літери зникали — хтось з Фейрі читав повідомлення.
Хвилин десять Сніжана дивилася на абсолютно чистий пергамент, очікуючи на відповідь. Але її не було.
Вирішивши, що це на краще, дівчина ретельно витерла перо, склала речі до коробки і повернула її на місце. Не бажаючи зустрічатися з матір'ю, коли до неї дійде звістка про самоуправство доньки, вирушила до ВНЗ. Заліки вже здані, але у редакції завжди є якесь заняття: допомогти автору зі статтею, зверстати чернетку номера чи оновити відомості на сайті студгазети — у помічника редактора багато роботи.
Потрапивши до свого літературного царства, Сніжана забула про все. Чому немало сприяв вимкнений звук телефону.
Ближче до вечора вона побачила сім пропущених дзвінків від матері і стривожилася не на жарт. Нашкодити й сховатися — це ще гірше, ніж просто нашкодити.
З острахом поглядаючи на екран, Сніжана стривожено закусила губу, не знаючи, відразу передзвонити чи відкласти розмову до повернення додому? Все вирішилося, коли смартфон знову задзвонив.
— Мамо, пробач, не чула. Ми з Сонею працювали над газетою.
— Хутко додому!
— Уже їду.
— Кулею! — наказала Ірина Георгіївна і відключилася.
Час-пік. Пробки. Сніжана приїхала додому лише за годину.
— Я так розумію, ти вже в курсі, — з порога сказала вона.
— Як ти могла? Як могла?!
На пам'яті Сніжани матері рідко бракувало слів. А це значило, що зараз вона була вкрай обурена і розсерджена.
— Ти розумієш, що накоїла? — Відповісти Ірина Георгіївна змоги не дала. — Вони все там переполохалися. Знаєш, як важко було їх заспокоїти?
— Вдалося? — запитала Сніжана. Затамувавши подих, вона молила про негативну відповідь.
Не прозвучало навіть ствердного. Лише наказ:
— Поясни, навіщо!
— За сто сімдесят років багато змінилося. Вони могли закінчити те, що їм не вдалося минулого разу. Поки Він не осиротив ще з сотню дітей. Ти все зіпсувала.
— Я все виправила!
— Він харчується добротою, яка живе в людських серцях. Як гадаєш, що трапиться, коли Він дізнається, що діти — це і є сама доброта? Невичерпне джерело енергії. І тоді у його домі будуть з'являтися статуї не дорослих, а дітей.
— Досі ж не зрозумів, — заперечила Ірина Георгіївна.
— Але в майбутньому ми від цього не застраховані. То ж у нас все ще є шанс усе вирішити, поки Він не став достатньо могутнім, щоб покинути свою в'язницю.
Сніжана хотіла знову дорікнути матері, що та все зіпсувала, проте лише приречено махнула рукою і попрямувала до себе у кімнату.
— Сніжко! — пролунало услід.
Дівчина не зупинилася — розчарування краще переживати наодинці.
Ірина Георгіївна не збиралася здаватися. Вона відкрила двері, але в кімнату доньки не увійшла — та сиділа в кріслі, притиснувши коліна до грудей.
— Шкода, що ти не поговорила зі мною, перш ніж діяти.
— І ти б погодилася?
— Я б відрадила тебе.
Сніжана з гіркотою посміхнулася:
— Тому і не поговорила. Знаєш, мамо, я не переживу, якщо з Даринкою щось трапиться.
— А я не переживу, якщо щось трапиться з тобою. Сподіваюся, мені вдалося все залагодити, і покарання для тебе не буде.
Кілька секунд вона дивилася на Сніжану, яка ображено надула губи, немов маленька дитина. Потім зітхнула, розуміючи, що зараз доньку не переконати, і пішла, тихенько закривши за собою двері.
- 4. - на русском языке:
Следующий шаг был более опасным и безумным. Мама за него не похвалит. Даже отругает. Но и кары небесные не остановили бы Снежану. Радуясь, что с детским праздником все так замечательно решилось, — девушка была уверена, что завтра ей обязательно перезвонят от мэра, — она поспешила домой.
Атрибуты, необходимые для ритуала, мама хранила на балконе в коробке из-под обуви. Снежана еще никогда сама не проводила ритуал и не видела, как это делается. Лишь слышала рассказы бабушки о том, как можно передать сообщение на другую сторону. Когда же никто не видел, рассматривала содержимое коробки, раздумывая, что именно обладает магической силой: пергамент, пожелтевший, с истрепавшимися краями и чуть шершавый на ощупь, старинная деревянная ручка с металическим пером или пузырек синих чернил? Вот и выпал шанс узнать. Или хотя бы посмотреть, как они действуют.
Чтобы пергамент не сворачивался, Снежана прижала верх словарем. Обмакнув кончик пера в чернила, вывела аккуратным почерком: «Муар наращивает могущество...». Снова окунула перо во пузырек и закончила предложение: «...в надежде вырваться из клетки».
Положив ручку на заранее приготовленную салфетку, Снежана закрыла пузырек и взглянула на пергамент. Ничего не изменилось. Может, подуть, чтобы поскорей высохли чернила? Вдруг надпись засияла пульсирующим светом, словно неоновая вывеска. В том же порядке, что были написаны, буквы исчезали — в мире Фейри кто-то читал сообщение.
Минут десять Снежана смотрела на абсолютно чистый пергамент, ожидая ответ. Но его не было.
Решив, что это и к лучшему, девушка тщательно вытерла перо, уложила все обратно в коробку и вернула ее на место. Не желая встречаться с матерью, когда до нее дойдет новость о самоуправстве дочери, отправилась в ВУЗ. Зачеты уже сданы, но в редакции всегда есть какое-то занятие: помочь автору со статьей, сверстать черновик номера или обновить сайт студгазеты — у помощника редактора много работы.
Попав в свое литературное царство, Снажана забыла обо всем. Чему немало способствовал выключенный звук телефона.
Ближе к вечеру она увидела семь пропущенных звонков от мамы и встревожилась не на шутку. Набедокурить и скрыться — это еще хуже, чем просто набедокурить.
Со страхом поглядывая на экран, Снежана встревоженно закусила губу, не зная, сразу перезвонить или отложить разговор до возвращения домой? Все решилось, когда смартфон снова зазвонил.
— Мам, прости, не слышала. Мы с Соней работали над газетой.
— Живо домой!
— Уже еду.
— Пулей! — приказала Ирина Георгиевна и отключилась.
Час-пик. Пробки. Снежана добралась домой лишь через час.
— Я так понимаю, ты уже в курсе, — с порога сказала она.
— Как ты могла? Как могла?!
На памяти Снежаны матери редко не хватало слов. А это значило, что сейчас она была крайне возмущена и рассержена.
— Ты понимаешь, что натворила? — Ответить Ирина Георгиевна возможности не дала. — Они все там переполошились. Знаешь, как трудно было их успокоить?
— Удалось? — спросила Снежана. Затаив дыхание, она молила об отрицательном ответе.
Не прозвучало и утвердительного. Лишь приказ:
— Объясни, зачем!
— За сто семьдесят лет многое изменилось. Они могли закончить то, что им не удалось в прошлый раз. Пока Он не осиротил еще с сотню детей. Ты все испортила.
— Я все исправила!
— Он питается добротой, которая живет в человеческих сердцах. Как думаешь, что случится, когда Он узнает, что дети — это и есть сама доброта? Неиссякаемый источник энергии. И тогда в его доме будут появляться статуи не взрослых, а детей.
— До сих пор же не понял, — возразила Ирина Георгиевна.
— Но в будущем мы от этого не застрахованы. У нас все еще есть шанс все решить, пока Он не стал достаточно сильным, чтобы покинуть свою тюрьму.
Снежана снова хотела снова упрекнуть мать, что та все испортила, но лишь обреченно махнула рукой и направилась к себе в комнату.
— Снежа! — неслось вслед.
Девушка не остановилась — разочарование лучше переживать наедине.
Ирина Георгиевна не собиралась сдаваться. Она открыла дверь, но в комнату дочери не вошла — та сидела в кресле, прижав колени к груди.
— Жаль, что ты не поговорила со мной, прежде чем действовать.
— И ты бы согласилась?
— Я бы отговорила тебя.
Снежана горько усмехнулась:
— Потому и не поговорила. Знаешь, мама, я не переживу, если с Дашей что-то случится.
— А я не переживу, если что-то случится с тобой. Надеюсь, мне удалось все уладить, и наказания для тебя не последует.
Несколько секунд она смотрела на Снежану, обиженно надувшую губы, как маленький ребенок. Потом вздохнула, понимая, что сейчас дочь не переубедить, и ушла, тихонько прикрыв за собой дверь.
Останній раз редагувалося: Yanita Vladovitch (Ср Січ 21, 2015 4:55 pm), всього регувалося 2 раз(-и)
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Viorika Ср Січ 21, 2015 12:23 pm
Чудеса продовжуються, загадки множаться))) Дуже цікаво! Хочеться знати, хто це - Він і чим все закінчиться.
- для Яніти:
правильно - перо (навіть "чорнильне перо" - уже буде тавтологія)пір'яна ручка
А, це, просто зауваження))
Коли прочитала Фейрі, одразу уявила собі пляшку мийного засобу)))) І ніяк не могла позбутися цього образув світі Фейрі
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Ср Січ 21, 2015 4:57 pm
Написала дещо інакше: дерев'яна ручка з металевим пером.Viorika пише:правильно - перо (навіть "чорнильне перо" - уже буде тавтологія)
Viorika пише:Коли прочитала Фейрі, одразу уявила собі пляшку мийного засобу)))) І ніяк не могла позбутися цього образу
Ні, миючи засоби нам у цьому оповіданні не потрібні.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Ср Січ 21, 2015 4:59 pm
- 5. - фінал:
Сніжана приїхала в дитячий будинок раніше, ніж планувався свято, бо хотіла подарувати Даринці дещо і від себе. Напередодні вона пройшлася по дитячих магазинах і знайшла ту красиву принцесу в рожевій сукні, про яку дівчинка розповідала у день знайомства. А ось Петрику вона купила робота.
Слухаючи слова подяки, Сніжана тільки посміхалася. Але поговорити з дітьми не вийшло — приїхав мер, і все закрутилося.
Дід Мороз зі Снігуронькою були веселими та добрими (як і годиться казковим персонажам), посадовець дивився на присутніх зверхньо і бажав уваги, директорка робила вигляд, що все що відбувається, — цілком і повністю її заслуга. Втім, Сніжана не гналися за визнанням. Головне, що діти були щасливі. Галаслива радісна атмосфера свята трохи скрасила мінорний настрій фотографа. Сніжана сказала собі: “Один задум справдився, і то добре”.
— Надішліть мені статтю перед публікацією, — наказав мер.
— Як побажаєте, — кивнула Сніжана.
Спостерігаючи, як посадовець у супроводі помічника поспішає до автомобіля, вона розуміла, що час вже йти — за неї статтю ніхто не напише. Ще треба попрацювати з фотографіями. Роботи непочатий край. Але будівля ніби не відпускало. А може, зовсім і не будівля?..
Відчинились двері і на вулицю з радісним криком вибігла Даринка:
— Сніжана! — Обхопивши дівчину за талію, вона скоромовкою вимовила: — Дякую! Дякую тобі! Знаєш, що я зрозуміла?
— І що ж?
Вдивляючись у дитяче личко, Сніжана бачила на ньому стільки віри, стільки надії.
— Ти виконуєш мої бажання, значить, ти мій Сніговий ангел.
Лялька, ялинка ... Шкода, що найголовніше бажання вона не змогла виконати. Якби королева Фейрі знищила Муара, можливо, всі, кого він перетворив на кам'яні статуї, повернулися б до життя. У тому числі і батьки Даринки. Але не буде цього. Так гірко і образливо, і в першу чергу через цю безневинну дитину, яка дивилася з любов'ю і радістю.
— Вигадала ж таке, — насилу стримуючи сльози, відповіла Сніжана. — Біжи всередину, тут зимно, а ти не одяглася.
— Ти ще прийдеш?
— Обов'язково.
Даринка посміхнулася і побігла в будинок.
Зачекавши, поки за дівчинкою закриються двері, Сніжана пішла у протилежному напрямку. Пройшовши крізь хвіртку, обернулася. Даринка визирнула у вікно і енергійно помахала рукою. Сніжана махнула у відповідь.
— Сніжко? — пролунало позаду.
Вона озирнулася. Перед нею стояв високий худорлявий шатен з дводенною щетиною і волоссям до плечей. Ця недбалість та незастебнуте чорне пальто аж по щиколотки з обробленими атласом коміром і кишенями робила чоловіка схожим на іноземця: вкрай складно уявити, щоб місцевий виглядав як справжній франт. Яскраво-блакитні очі незнайомця дивилися запитливо.
Сніжана одернулаi себе: він же щось сказав. Питав її ім'я? Ні, не зовсім так...
— Звідки ви мене знаєте?
Незнайомець прибрав ментальні щити, які приховували його силу, і вона зі страху відступила: королева все ж відправила свого ката. Покарання, про яке попереджала мати, стало реальністю.
— Не бійся, — похитав головою чоловік. — Поки що я прийшов тільки поговорити. Хочу зрозуміти, чому ти відправила те повідомлення.
— Тут? Зараз? — запитала Сніжана, міцніше перехоплюючи кофр з фотоапаратом.
Не втримавшись, стурбовано поглянула на будинок — Даринка все ще спостерігала.
— Все це через дівчинку?
Сніжана зрозуміла, що видала себе, її серце стривожено стиснулося. Не було сенсу приховувати правду.
— Вона особлива.
— Так, щось в ній є.
Чоловік дістав з кишені пригорщу білих конфеті. Кілька секунд він дивився на них, ніби не розуміючи, як вони потрапили у його пальто, а потім шпурнув їх у небо. Земне тяжіння було не владний над цими білими кружальцями — вітер підхопив їх, і вони злетіли вгору. А потім упала перша сніжинка. Крихітна, нерішуча. За нею з'явилася інша. І ще. Ще...
— Хто ви? — ледь чутно видихнула Сніжана.
Ні, вона знала, що він не людина. Фейрі. Але питання вирвалося саме собою.
— Можеш називати мене Райнгором.
Він подивився на дівчинку у вікні і, притиснувши палець до губ, попросив зберегти таємницю. Так і не закривши від подиву рота, Даринка слухняно кивнула.
Райнгор перевів погляд на Сніжану.
— Ходімо, — наказав він і покрокував геть.
— Куди? — наздоганяючи його, запитала дівчина.
— Мені не часто випадає шанс зазирнути у світ людей, тому я хочу прогулятися містом.
— Але... снігопад починається.
— Так навіть цікавіше, — посміхнувся Райнгор. Він покосився на супутницю. — Та спершу ми позбавимо тебе від тяжких речей.
Один клацання пальців, і кофр зник. Сніжана тільки здивовано ахнула.
— Не хвилюйся, я потім його поверну, — пообіцяв Райнгор. — Отже, розповідай...
І вона розповіла. Про свої підозри, що Муар викрадає людей не просто для того, аби вижити, — він накопичує сили, щоб вирватися з полону. Про побоювання, що його хижий погляд може зупинитися на дітях, і тоді його вже ніколи не перемогти, адже доброта і щирість їхніх сердець подарують Муару колосальну силу. Про надії, що якщо Фейрі знову об'єднаються, вони зможуть знищити це чудовисько, яке прийшло невідомо звідки.
Деякий час Райнгор та Сніжана мовчки йшли по тротуару.
— І що тепер? — не витримала невідомості дівчина.
— Не мені вирішувати, — похитав головою Райнгор. — Я передам твої слова королеві, але не впевнений, що вона захоче міняти існуючий порядок речей. Поки немає стовідсоткового способу знищити Муара, вона не стане ризикувати.
— Що буде зі мною?
— Я скажу королеві, що провів з тобою виховну бесіду і ти обіцяла бути більш акуратною в судженнях. Адже так? — він запитально дивився на Сніжану.
— Обіцяю, — зітхнула вона.
— Втім, це не означає, що ти повинна забути про нашу проблему. Якщо знайдеш рішення, ніхто не стане карати тебе за свавілля.
Сніжана задоволено посміхнулася.
— І ще одне. Та дівчинка... — Райнгор замовк.
— Даринка?
— Подбай про неї. Зроби все можливе, аби зберегти її чисту душу і добре серце. Коли прийде час, познайом дівчинку зі світом магії.
— Але навіщо? — здивувалася Сніжана.
Райнгор загадково посміхнувся. Він клацнув пальцями, і дівчина відчула на своєму плечі тягар кофра з фотоапаратом. Жбурнувши в небо ще пригорщу конфеті, чоловік зник у сніговому вихорі, залишивши супутницю одну посеред тротуару.
Люди йшли, штовхалися, поспішали мерщій сховатися у будинках, а Сніжана все стояла на тому ж місці, спостерігаючи за білими пухнастими клаптями, які падали з неба.
В голові пролунав ніжний дівочий голосок: «Якщо напередодні Нового року зустрінеш Снігового ангела, ні в чому йому не відмовляй, яким б чудним і неймовірним не була його прохання...»
Невже Райнгор і є Сніговий ангел? І це його прохання обов'язково потрібно виконати? Але як це зробити?
Їй двадцять два роки, і удочерити дівчинку ніхто не дозволить. Навіть двох дітей — не розлучати ж Петрика й Даринку? Втім, оберігають не тільки батьки, а й старші сестри.
Діставши смартфон, Сніжана набрала номер матері. Коли прозвучало привітання, запитала:
— Де ти? Потрібно обговорити дещо дуже важливе...
І мати не відмовить, адже то не лише прохання доньки, але й наказ вищих сил.
- 5. - финал - на русском языке:
Снежана приехала в детский дом раньше, чем планировался праздник, потому что хотела подарить Даше кое-что и от себя. Накануне она прошлась по детским магазинам и нашла ту красивую принцессу в розовом платье, о которой девочка рассказывала в день знакомства; а для Пети купила робота.
Слушая слова благодарности, Снежана только улыбалась. Но побеседовать с детьми не получилось — приехал мэр, и все завертелось.
Дед Мороз со Снегурочкой были веселыми и добрыми (какими и должны быть сказочные персонажи), чиновник смотрел на присутствующих свысока и требовал внимания к собственной персоне, директорша делала вид, что все происходящее, — целиком и полностью ее заслуга. Впрочем, Снежана не гналась за признанием. Главное, что дети были счастливы. Шумная радостная атмосфера праздника немного скрасила минорное настроение фотографа. Снежана успокаивала себя тем, что одна задумка исполнилась, и то хорошо. Но ведь хотелось-то большего!
— Пришлите мне статью перед публикацией, — приказал мэр.
— Как пожелаете, — кивнула Снежана.
Наблюдая, как чиновник в сопровождении помощника спешит к автомобилю, она понимала, что пора уходить — за нее статью никто не напишет. Еще нужно поработать с фотографиями. Работы непочатый край. Но здание словно не отпускало. А может, вовсе и не здание?..
Распахнулась дверь и на улицу с радостным криком выбежала Даша:
— Снежана! — Обхватив девушку за талию, она скороговоркой произнесла: — Спасибо! Спасибо тебе! Знаешь, что я поняла?
— И что же?
Вглядываясь в детское личико, Снежана видела в нем столько веры, столько надежды.
— Ты исполняешь мои желания, значит, ты мой Снежный ангел.
Кукла, елка... Как жаль, что самое главное желание она не смогла исполнить. Если бы королева Фейри уничтожила Муара, возможно, все, кого он превратил в каменные статуи, вернулись бы к жизни. В том числе и родители Даши. Но не будет этого. Так горько и обидно, и в первую очередь из-за этого невинного ребенка, смотревшего с любовью и радостью.
— Выдумаешь же такое, — с трудом сдерживая слезы, ответила Снежана. — Беги внутрь, здесь холодно, а ты не оделась.
— Ты еще придешь?
— Обязательно.
Даша улыбнулась и побежала в дом.
Дождавшись, когда за девочкой закроется дверь, Снежана пошла в противоположном направлении. Пройдя сквозь калитку, обернулась. Выглядывавшая в окно Даша энергично махала рукой. Снежана махнула в ответ.
— Снежа? — раздалось позади.
Она оглянулась. Перед ней стоял высокий худощавый шатен с двухдневной щетиной и волосами до плеч. Эта небрежность и распахнутое черное пальто до щиколоток с отделанными атласом воротником и карманами делала мужчину похожим на иностранца: крайне сложно представить, чтобы местный выглядел как настоящий франт. Ярко-голубые глаза незнакомца смотрели вопросительно.
Снежана одернула себя: он же что-то сказал. Спрашивал ее имя? Нет, не совсем так...
— Откуда вы меня знаете?
Незнакомец убрал ментальные щиты, скрывавшие его силу, и она в страхе отступила: королева все же отправила своего палача. Наказание, о котором предупреждала мама, стало реальностью.
— Не бойся, — покачал головой мужчина. — Пока что я пришел только поговорить. Хочу понять, почему ты отправила то сообщение.
— Здесь? Сейчас? — спросила Снежана, покрепче перехватывая кофр с фотоаппаратом.
Не удержавшись, метнула обеспокоенный взгляд на дом — Даша все еще наблюдала.
— Это все из-за девочки?
Снежана поняла, что выдала себя, и ее сердце тревожно сжалось. Не было смысла скрывать правду.
— Она особенная.
— Да, что-то в ней есть.
Мужчина достал из кармана пригоршню белых конфетти. Несколько секунд он смотрел на них, будто не понимая, как они попали в его пальто, а потом швырнул их в небо. Земное притяжение было не властно над этими белыми кружочками: ветер подхватил их, и они взмыли вверх. А потом упала первая снежинка. Крошечная, нерешительная. За ней последовала другая. И еще. Еще...
— Кто вы? — едва слышно выдохнула Снежана.
Нет, она знала, что он не человек. Фейри. Но вопрос вырвался сам собой.
— Можешь называть меня Райнгором.
Он посмотрел на девочку в окне и, прижав палец к губам, попросил сохранить тайну. Так и не закрыв от удивления рот, Даша послушно кивнула.
Райнгор перевел взгляд на Снежану.
— Пойдем, — приказал он и пошагал прочь.
— Куда? — догоняя его, спросила девушка.
— Мне не часто выпадает шанс попасть в мир людей, поэтому я хочу прогуляться по городу.
— Но... снегопад начинается.
— Так даже интересней, — улыбнулся Райнгор. Он покосился на спутницу. — Но прежде мы избавим тебя от тяжести.
Один щелчок пальцев, и кофр исчез. Снежана только удивленно ахнула.
— Не волнуйся, я потом его верну, — пообещал Райнгор. — Итак, рассказывай...
И она рассказала. О своих подозрениях, что Муар похищает людей не просто для того, чтобы выжить — он копит силы, чтобы вырваться из плена. Об опасениях, что его хищный взгляд может остановиться на детях, и тогда его уже никогда не победить, ведь доброта и искренность их сердец дадут Муару колоссальную силу. О надеждах, что если Фейри снова объединятся, они смогут уничтожить это неизвестно откуда пришедшее чудовище.
Некоторое время Райнгор и Снежана молча шли по тротуару.
— И что теперь? — не выдержала неизвестности девушка.
— Не мне решать, — покачал головой Райнгор. — Я передам твои слова королеве, но не уверен, что она захочет менять существующий порядок вещей. Пока нет стопроцентного способа уничтожить Муара, она не станет рисковать.
— Что будет со мной?
— Я скажу королеве, что провел с тобой воспитательную беседу и ты обещала быть более аккуратной в суждениях. Ведь так? — он вопросительно смотрел на Снежану.
— Обещаю, — облегченно выдохнула она.
— Впрочем, это не означает, что ты должна забыть о нашей проблеме. Если найдешь решение, никто не станет наказывать тебя за своеволие.
Снежана расплылась в довольной улыбке.
— И еще одно. Та девочка... — Райнгор замолчал.
— Даша?
— Позаботься о ней. Сделай все возможное, чтобы сохранить ее чистую душу и доброе сердце. Когда придет время, познакомь девочку с миром магии.
— Но зачем? — удивилась Снежана.
Райнгор загадочно усмехнулся. Он щелкнул пальцами, и девушка ощутила на своем плече тяжесть кофра с фотоаппаратом. Швырнув в небо еще пригоршню конфетти, мужчина исчез в снежном вихре, оставив спутницу одну посреди тротуара.
Люди шли, толкались, спешили поскорей укрыться в домах, а Снежана все стояла на том же месте, наблюдая за белыми пушистыми хлопьями, падающими с неба.
В голове прозвучал нежный девичий голосок: «Если в преддверии Нового года встретишь Снежного ангела, ни в чем ему не отказывай, какой бы чудной и невероятной ни была его просьба...»
Неужели Райнгор и есть Снежный ангел? И это его просьбу обязательно нужно выполнить? Но как это сделать?
Ей двадцать два года, и удочерить ребенка никто не позволит. Даже двух детей — не разлучать же Петю и Дашу? Впрочем, оберегают ведь не только родители, но и старшие сестры.
Достав смартфон, Снежана набрала номер матери. Когда прозвучало приветствие, спросила:
— Где ты? Нужно обсудить кое-что очень важное...
И мама не откажет, ведь это не только просьба дочери, но и приказ высших сил.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Yanita Vladovitch Ср Січ 21, 2015 5:07 pm
Хочу подякувати Олі (Запах Вітру) за чудовий кліп, без якого, напевне, образ Снігового ангелу був би іншим.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Легенда про Снігового Ангела
автор Viorika Ср Січ 21, 2015 6:14 pm
Не чекала, що Сніговий ангел виявиться красенем з дводенною щетиною і довгому чорному пальто))))
Яніточка, дуже казково і магічно! Дякую! І надіюся ми дізнаємося, що буде далі з Даринкою і Сніжаною?
Оля, за кліп
Яніточка, дуже казково і магічно! Дякую! І надіюся ми дізнаємося, що буде далі з Даринкою і Сніжаною?
Оля, за кліп
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Сторінка 1 з 2 • 1, 2
Сторінка 1 з 2
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі