Скарбничка Яніти
+10
Viorika
Мечта
Метелица
Запах Ветра
Амріта
Валя
Vanechka
Kliomena
Тира
simant
14 користувачів
Сторінка 9 з 11
Сторінка 9 з 11 • 
1, 2, 3 ... 8, 9, 10, 11
Re: Скарбничка Яніти
автор Viorika Чт Бер 26, 2015 11:45 am
А, уяви собі як я дьоргаюся, коли приходять подруги дочки, на голову вищі від мене, і кажуть тьотя Віра 
Просто тема яку ти зачепила така багатогранна і глибока, тут стільки можливостей, а з твоїм талантом і багатою фантазією
ця казка просто вимагає більшого формату! Хоча я знаю наскільки все залежить від натхнення, часом буває важко повернутися до вже закінченого твору.
Просто тема яку ти зачепила така багатогранна і глибока, тут стільки можливостей, а з твоїм талантом і багатою фантазією
ця казка просто вимагає більшого формату! Хоча я знаю наскільки все залежить від натхнення, часом буває важко повернутися до вже закінченого твору.
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Чт Квіт 02, 2015 10:43 am
У контакті проходить одна гра. І там наступна тема: чоловіки правлять вдень, а жінки - вночі.
Написала таку мініатюру (фентезі). Початок еротиШний. Хто не сприймає, пропустіть.
Українською мовою
Написала таку мініатюру (фентезі). Початок еротиШний. Хто не сприймає, пропустіть.
Українською мовою
- Ангел або демон:
Полум'я дванадцяти свічок відкидало химерні тіні, золотило шкіру коханців, що лежать на білих простирадлах.- ЕротиШний початок:
- Жіночі губи прокладали ланцюжок з невагомих поцілунків на бронзовому могутньому торсі чоловіка, що був покритий ритуальним татуюванням, — вони підкорювали, розпалювали пристрасть, спрямовували в світ задоволення. Стиснувши пальцями змоклі простирадла, Рустольф дозволяв чорноволосої спокусниці досліджувати своє тіло, хоча пристрасно бажав зірвати з неї мереживну сорочку і зануритися, нарешті, в її палкі глибини. Відчути під собою. Насолодитися пристрасним стогоном. Побачити, як в бурштинових очах спалахують зірки.
Тріарна занадто довго карала його очікуванням, однак такі умови угоди. Він не може до неї доторкнутися. Лише вона дарує йому насолоду.
Язичок пройшовся по кубиках преса, досліджуючи їхню міць, злизуючи солоні крапельки поту, занурився в ямку пупка. Рустольф застогнав. Тіло звело судомою передчуття. Він хотів наказати, аби вона поквапилася, та голос не слухався. Спокусниця все розуміла. І підступно посміхалася. Її тонкі пальчики полетіли до шнурування на штанях, взялися вивільняти шкіряну шворку з тугих дірочок. Зосередившись на своєму занятті, трохи нахилилася вправо.
Коли мереживна тканина сорочки посунулася з плеча, Рустольф затамував подих. Невже зараз побачить?.. Тріарна підхопила сорочку — лише одна мить йому було даровано споглядати повні груди, червоний ореол соска — і повернула на місце.
— Не можна, — похитала головою і, не залишивши йому часу на те, щоб заперечити, одним різким рухом висмикнула шворку.
Її рука ковзнула всередину штанів, пальці міцно стиснулися на плоті, що пульсувала у ритмі серцебиття, Рустольф заскреготав зубами від емоцій. Рухаючи рукою, Тріарна облизала губи й, не відриваючи погляду від очей коханця, повільно нахилилася.
— Повернись! — покликав Рустольф... і прокинувся.
Відчинилися двері, з гуркотом вдарившись об стіну, і до кімнати увірвалися два стражники. Мечі вийняті з піхов, стривожені погляди оглядають темні кути в пошуках загрози.
— Геть!
— Але, ваша величність... — почав той, що був вище.
— Геть, я сказав! — крикнув Рустольф. — І не турбуйте мене більше.
Стражники залишили кімнату. Хто вони, аби сперечатися з королем Арнмора?
Залишившись один, Рустольф кинувся до столика біля вікна, налив у кубок вина, жадібно випив. П'янкий напій не зумів упоратися з жагою, яка спалювала тіло. Лише чорнява спокусниця, з бурштиновими очима і позолоченої сонцем шкірою, що приходила у снах, могла її вгамувати. Він знав це з власного досвіду. Пам'ятав той вибух насолоди. Пам'ятав, як прокидався, задоволений, розслаблений. І жодна жінка в Арнморі більше не приваблювала його.
Що сталося сьогодні? Чому Тріарна зникла перш, ніж дозволила йому згоріти у вогні пристрасті? І запитати нема у кого. Спираючись про столик, Рустольф низько нахилив голову і спробував силою волі утамувати бажання. Напружені м'язи перекочувалися під шкірою. Полум'я свічок теж тремтіло — намальований на спині дракон немов ожив, зараз він розправить потужні крила і полетить геть, а королю буде потрібне нове татуювання.
— Мої сили тануть, — почувся тихий шепіт, — не можу більше залишатися поруч з тобою. Якщо хочеш мене побачити, ти знаєш, що потрібно робити.
Тріарна відразу йому все пояснила, але ціна була занадто висока. Він не готовий її заплатити. Навіть заради тієї, кого жадав побачити знову, стиснути в обіймах, зробити своєю. Переконатися, що вона справжня, а не просто сон. Нехай і до остраху реальний. Не раз Рустольф лягав в одязі, але після візитів Тріарни завжди прокидався оголеним. Ось і зараз на ньому були тільки штани, і ті ледве трималися на стегнах.
— Не знаю, як довго мені вдасться стримувати Брандріка.
Віддати її Брандріку? Рустольф не міг це допустити. Але і перешкодити був не в силах. Він схопив кубок і запустив його в стіну. Обурений дзвін металу об каміння нітрохи не втамував спрагу крові. Люто гарча, Рустольф відкинув столик. Гуркіт меблів, дзвін глечика, що покотився по підлозі, став насолодою для гніву, але не приборкав його. Розгроми хоч всю кімнату, не допоможе. От би стража прийшла перевірити, що відбувається, — він би накричав на них — але пам'ятаючи про недавній наказі, воїни не з'являлися.
— Я не хочу ставати дружиною Брандріка. Краще смерть.
Спальню оголосив сумний подих. Гобелен на стіні затремтів.
Тріарна позбавить себе життя? Рустольф завмер. Втратити її назавжди? Не побачити навіть у снах? Він не переживе цього. Заради Тріарни порушить клятву діда, поставить під загрозу своє королівство і, можливо, власне життя. Якщо все вийде, нагорода буде гідною.
Ставши біля вікна, Рустольф схрестив руки на грудях і спостерігав, як на горизонті зароджується новий день. Тепер, коли рішення прийнято, він не розумів, чому так довго опирався йому.
Вранці він скликав Раду й оголосив:
— Ми починаємо війну з Дорготой.
Присутні лорди ошелешено переглядалися, не розуміючи, що відбувається. Ті, що були у літах, служили ще його батькові та брали участь у попередній війні з Дорготой, яка закінчилася принизливим мирним договором, який гарантував безпеку арнморійцям в обмін на землі та золото. А ті, що молодші, виросли на історіях про жорстоких і нещадних дорготійців.
— Війна, Ваша милість? Навіщо нам ця війна? — запитав літній Іріам, Голова Ради лордів, висловивши думку інших.
— Ми повернемо собі втрачене, — відповів Рустольф.
Здавалося, мова про втрачені в результаті мирного договору землі або про колишню велич арнморійців. І ніхто не подумав, що король говорив про полонянку, яка ніколи не належала йому, але яку він жадав здобути всією душею. І його ніщо не зупинить. Якщо лорди виступлять проти війни з заклятим сусідом, їм все одно доведеться підкоритися волі свого короля.
Тріарна вишивала. Вона ненавиділа це заняття, але кропітка робота допомагала забутися.
Відчинилися двері, і до кімнати зайшов Брандрік. Високий. Усміхнений. Синій камзол, розшитий золотими нитками, відмінно сидів на його фігурі, відтіняючи синяву очей. Чоловік поправив попелясті кучері, і у вусі блиснула сережка з крихітним діамантом.
— Тріарна, ти все трудишся. Відпочинь. — Брандрік простягнув їй ліву руку. На пальцях було чотири персні з дорогоцінними каменями. — А я поки повідомлю тобі довгоочікувані вісти.
Не маючи можливості відмовитися, Тріарна встромила голку у полотно і встала, дозволяючи чоловікові взяти себе за руку і підвести до вузького вікна. На багато миль тягнувся листяний ліс, однак зараз не до милування пейзажем, їй хотілося почути новини.
— Рустольф оголосив нам війну. — Брандрік світився радістю, ніби це його заслуга. — Поки що на Раді лордів, але, як повідомив шпигун, уже є наказ готувати війська. Я більше не зв'язаний давнім договором і можу обрушити всю свою міць на Арнмор. Знищу. Зітру з лиця землі. Навіть згадки не залишиться про арнморійців, як того і хотів мій дід. І тоді, моя мила Тріа, — він любовно провів тильною стороною долоні по її щоці, та вона відчула лише страхітливий холод дорогоцінних каменів, — не буде ніяких перешкод для нашого весілля.
— Як побажаєте. — Голос не здригнувся. І погляд, не відвела. Давно навчилася приховувати справжні почуття.
Брандрік подався вперед — не заради поцілунку — і довго дивився їй в очі.
— Ти не здаєшся задоволеною, — пробурмотів він.
— Лише тому, що потрібно ще так довго чекати.
— Війна оголошена, ми можемо одружитися хоч сьогодні ввечері.
Вона була готова до такої пропозиції, тому сказала:
— Я не сумніваюся у вашій перемозі, мій повелителю, але доля підступна. Не варто дозволяти їй керувати нашими життями. Раптом Рустольфа змусять передумати? Потрібно зберегти мою магію. Якщо ж я стану вашою дружиною, можливість проникати в чужі сни буде втрачена. І я нічого не зможу виправити. Нічим не зможу допомогти.
— Ти маєш рацію. Очікування дається важко, та доведеться відкласти весілля. Але тим солодше буде день, коли зможу назвати тебе своєю королевою.
Судячи по його очах, зовсім не про слова він мріяв, а про її тіло. Тріарна змусила себе посміхнутися.
— Так і буде.
Брандрік посміхнувся у відповідь:
— Змушений тебе покинути. Державні справи вимагають моєї присутності.
Тріарна слухняно схилила голову і стояла так, поки жених, не покинув кімнату. Вона знала, що за справи його закликали, — розпуста і хіть; знала не з чуток, її навчали, аби вона зуміла звабити Рустольфа, — нехай, зате їй дав спокій.
Коли стихли кроки, полонянка подивилася на двері. Здавалося, так легко вийти слідом, втекти з ненависного полону. Але не так все просто. А якщо цього разу вийде? Вона стрімко перетнула кімнату, відчинила двері. Переступати поріг не поспішала, навчена вже. Вдихнувши, щоб додати собі рішучості, Тріарна обережно простягла руку вперед. Від зіткнення з невидимою стіною кінчики пальців обпекло вогнем.
Скрикнувши, Тріарна відвела руку. Закривши двері, притулилася до них спиною, обхопила пальцями золоте кільце на своїй шиї, яке наділи на неї викрадачі. Не тільки символ полону, а й темниця, адже магія цієї своєрідної прикраси не випускала з цієї кімнати. Слуги та Брандрік вільно заходили й виходили. А вона ось уже п'ять років споглядала світ з високої вежі.
Самій кільце не зняти. Її звільнить лише той, хто надів. Або ж його смерть. А смерті Брандріка вона жадала понад усе.
Не було ніякого бажання братися за голку, навіть для того, щоб скоріше закінчити синьо-зеленого дракона, який дивився сірими очима Рустольфа, обіцяючи швидке визволення.
Тріарна відчула, що задихається. Потребуючи свіжого повітря, вона піднялася на дах. Брандрік думав, що двері замкнені, але вона зуміла її відкрити. Вчепившись у поручні, вдихнула на повні груди. Повернувшись спиною до післяполудневого сонця, подивилася у далечінь. За лісами, полями і високими горами розташоване королівство Арнмор. І скоро звідти прийде визволитель. Коли Брандрік помре, — що б він не думав, йому в цій війні не перемогти, — вона знайде, нарешті, бажану свободу і повернеться додому, у Джамір, а її народ, який п'ять років тому програв війну дорготійцям, зітхне вільно.
Вона все для цього зробила, залишилося тільки дочекатися.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Софія Чайка Сб Квіт 04, 2015 5:12 pm
О! Таке не можна пропускати) Дуже пристрасно!
Решта також сподобалось. У ігри не граю (майже))). Оцінювала як оповідання.
Решта також сподобалось. У ігри не граю (майже))). Оцінювала як оповідання.
- Яніті:
- Мені здається, що перстень одягають.
Софія Чайка- Сообщения : 1067
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 57
Откуда : -
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Сб Квіт 04, 2015 6:50 pm
Софіє, дякую. Рада, що сподобалося. Мені й самій подобається. Хочу зробити повномасштабну історію. І для цього, як виявилося, потрібно створити цілий світ.Софія Чайка пише:О! Таке не можна пропускати) Дуже пристрасно!
Решта також сподобалось.
Я також не збиралася, але звикла до Женских штучек з Леді. Без них трошки сумно. Тож знайшла собі іншу забавку. Можна викладати старі твори - не збиралася писати нічого новога, а тут - ба-бах! - прийшла думка, й за день усе написала.Софія Чайка пише:У ігри не граю (майже))).
О, дякую. Там взагалі краще по-іншому написати.Софія Чайка пише:
- Яніті:
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Пт Квіт 10, 2015 10:37 am
І знову конкурс. "Волчья принцесса"
- Наречена вовка:
Ехоі вибігла на берег вузького струмка. Важко дихаючи, опустилася на коліна. Глянула на стіну дерев за своєю спиною і не помітивши небезпеки, поклала на траву лук і, набравши повні долоні, плеснула в обличчя, змиваючи втому і пил. Набрала ще, швидко випила. Вгамувавши першу спрагу, тепер уже пила солодку воду повільно, з насолодою.
Вчора бурдюк спорожнів. І вона нічого не пила з самого вечора. Декілька кислих ягід водяника не зуміли вгамувати спрагу. Ехоі раділа, що натрапила на цей струмок. Напевно, то вищі сили спрямували кровожерливого звіра назустріч, коли вона перевіряла пастки, і вказали шлях, коли рятувалася втечею.
У животі забурчало. Притиснувши долоню, Ехоі намагалася його заспокоїти. Голодній лягати зовсім не хотілося. Погляд дівчини зупинився на прозорій воді. Тут теж можна роздобути щось на вечерю.
Діставши з сагайдака передостанню стрілу, Ехоі натягнула тятиву і завмерла, вдивляючись у воду, — раптом з'явиться яка тінь — і не побачила, як з лісу вийшов вовк. Великий, злий. І, м'яко ступаючи, попрямував до дівчини. На півдорозі зупинився, повернув голову, оглядаючи дерева. Грізно загарчав. У відповідь почувся не менше лячне ревіння.
Ехоі в страху обернулася. Не звертаючи уваги на вовка, поглядом вишукувала небезпеку. Її переслідувач — бурий ведмідь, — ламаючи гілки чагарнику, вийшов на берег. Вовк загарчав, Ехоі приєднала свій пронизливий голос до його. І щоб остаточно налякати звіра, пустила стрілу. Ні, вбивати не збиралася. Такого красеня потрібно берегти, якщо тільки він сам не запросить смерті.
Невідомо, чого злякався ведмідь: стріли, встромилася у землю перед ним, або сірого захисника своєї здобичі — ще раз заревів, ображено так, і, розвернувшись, пошкандибав геть.
Задоволено хитнувши головою, Ехоі поспішила забрати стрілу — розкидатися ними не варто, адже робила їх сама — та попрямувала до вовка. Присівши поряд, обняла за шию, притулившись щокою до чорно-сірої морді.
— Спасибі тобі, Отекай.
Здавалося, вовк досить прогарчав, радіючи, що захистив свою пару. Ехоі відсторонилася, але її рука ніжно гладила вовка по спині.
— Цей ведмідь злякав мене, і я не зуміла роздобути нам вечерю. Може, вдасться зловити рибу. Ти будеш рибу?
Схоже, така їжа була вовку не по нутру. Він розвернувся і втік геть.
Зітхнувши, Ехоі пішла в протилежному напрямку, до берега, все ще сподіваючись, що не ляже цієї ночі голодною. Її терпіння було винагороджено: незабаром на березі лежав жовтий окунь.
Вирішивши, що іншої риби сьогодні не впіймає, Ехоі розпалила багаття і підсмажила окуня. Попри голод, з'їла лише половину, розраховуючи погодувати й вовка.
Вже сутеніло, коли він повернувся із зайцем у зубах. Поставивши здобич біля ніг дівчини, сів поруч, чекаючи похвали. І вона не забарилася прозвучати.
— Ти завжди був умілим мисливцем, Отекай. З тобою я не пропаду. Але і я зуміла роздобути вечерю. Так що заєць твій. Їж! — наказала Ехоі. Вовк сидів нерухомо, на його морді немов застиг впертий вираз. — Не хочеш? Ось у мене ще половина окуня. Ти ж не будеш? Знаю, що не будеш. — Вовк невдоволено рикнув. — Добре, я візьму третину зайця собі на сніданок, решта твоя. Домовилися?
Вовк знову прогарчав.
Ехоі дістала з правого мокасини мисливський ніж з кістяною ручкою, що подарував батько, і легко відділила свою частину. Підкинув у багаття кілька сухих гілок, почала знімати шкуру, щоб зараз же й приготувати м'ясо. Вовк схопив залишки зайця та помчав у ніч. Він ніколи не їв перед нею.
Незабаром повернувся. Ліг поруч. Обхопивши його рукою, Ехоі могла спокійно відправитися в країну сновидінь. Її захисник подбає про безпеку.
***
Ехоі (що мовою її народу означало «діва, що сміється») виправдовувала своє ім'я. На губах дівчини квітла посмішка, в очах світилася радість, а вона сама ледь утримувалася від того, щоб кинути справи і пуститися у танок. Але відволікатися не можна, скоро з полювання повернеться батько і брат, їх буде потрібно нагодувати. Ехоі втратила матір майже дев'ять зим тому, тому заправляла у вігвамі сама. Батько не хотів брати нову дружину, дуже любив свою світлооку Лілуай.
Не тільки робота утримувала Ехоі від веселощів. Поки не можна показувати свою радість. Спершу Отекай має переговорити зі своїм батьком, вождем племені Червоних вовків. І лише Ехоі була берегинею таємниці, яка робила її надзвичайно щасливою. А чому не радіти, якщо той, кого полюбила, теж любить і бажає взяти за дружину?
Скоро, зовсім скоро, про це дізнаються й інші члени племені, а поки нікому не можна говорити, інакше трапиться біда. Ні, Ехоі була впевнена, що вождь не відмовить синові, адже її родина була багатою — чимало шкур і коней вона принесе як придане, — а дід шанованим старійшиною. Він учив, що не варто говорити вголос про плани, інакше Великий дух може пожартувати над мрійником. Вона добре запам'ятала ці слова.
Розтираючи зерна пшениці в ступці, Ехоі вже подумки складала візерунок з бісеру, що вишиє на поясі, який піднесе як весільний подарунок своєму чоловікові.
Гучний крик, стривожений і відчайдушний, змусив дівчину кинути ступку і вибігти з вігвама, озирнутися. Повернулися мисливці. Зі здобиччю. Великим ведмедем. Багато м'яса. Сьогодні всі наїдяться досхочу. Проте ні радісних вітань, ні похвали не чути — тиша, яку порушували стогони, які роздирали серце, вони лунали від вігвама вождя. Його оточили члени племені, і Ехоі не могла зрозуміти, хто плаче і чому, хоч і відчувала, трапилося щось дуже погане.
Пройшовши між людей, побачила спочатку схилену над лежачим на землі воїном Олсумсу, дружину вождя, зробивши крок убік, розгледіла обличчя. Отекай! Страждальний крик рвався з губ. Аби не видати себе, Ехоі закрила рот долонею і відвела очі. Навпроти стояв Канга, старший син вождя. У його чорних очах світилося знання — Отекай поділився своєю радістю з братом. Посмішка, що промайнула на губах Канги, змусила душу дівчини захолонути.
Десять місяців тому Ехоі відмовилася стати його дружиною, адже з дитинства любила його молодшого брата. І тепер він помстився.
Невже вона винна, що Отекай, такий молодий і красивий, більше не скочить на жеребця, щоб проїхатися місячної ночі, більше не повернеться з багатою здобиччю, більше не станцює ритуальний танець біля багаття?
— Заспокойся, жінко! — почувся грізний оклик вождя. — Не лий сльози завчасно. Наш син ще живий. Де шаман?
Слова вождя подарували надію, але шаман, який оглянув рани Отекая, сказав, що смерть вже запустила пазурі в його душу і не відпустить. І пішов, заявивши, що нічого зробити не в силах.
Ехоі знайшла його, розповіла про ніжну квітку кохання, якій не судилося розпуститися, благала врятувати Отекая. Шаман сказав, що спробує. Він повернувся до вігвама вождя, і змусив усіх вийти. Довго звідти лунали співи, чулися глухі удари в ритуальний барабан, і весь цей час Ехоі підносила молитви Некете — їхнього богу, який ходив по землі в образі червоного вовка, — і просила, аби він врятував Отекая.
Нарешті, все стихло. І в тиші, що оповила село, моторошний крик, який перейшов в протяжне вовче завивання, пролунав особливо страхітливо. З вігвама вискочив великий чорно-сірий вовк. Зиркнув по сторонах, зупинив погляд на Ехоі, попрямував до неї. Перелякані крики жінок і люті — чоловіків, які вже бігли до лютого звіра, змусили вовка кинутися геть.
Ехоі увірвалася в вігвам, але побачила тільки шамана.
— Де Отекай?
— Некете повернув його з країни мертвих, але в якості плати зажадав службу. Дванадцять лун Отекай проведе вовком. І на одну ніч стане людиною. Якщо захочеш, аби він їм залишився, одягни йому весільний пояс. Як не зробиш цього, він знову обернеться вовком, ним і залишиться.
— Що ти зробив, шаман? — В проході стояв вождь.
— Спас твого сина, вождю. На прохання його обраниці.
Шаман важко підвівся на ноги й пішов геть.
— Обраниці? — Чорні очі вождя різали ніби гостре лезо. — Що ти собі придумала, дівчино? Отекай повинен одружитися з донькою Укама. А тебе обрав мій старший син.
Не бувати цьому! Схилила голову Ехоі та мовчки вийшла з вігвама. Зібрала їжі, взяла мисливський ніж та лук зі стрілами (брат ще в дитинстві навчив ними користуватися), шкіру й бісер, щоб зробити весільний пояс, осідлала на коня та поскакала до лісу вслід за коханим.
— Стій! — кричав услід Канга, який став свідком її втечі.
***
Від цього крику Ехоі прокинулася. В ту ж мить пробудився й вовк. Ткнувся холодним носом їй у щоку, заспокоюючи та запитуючи, що сталося.
— Нічого, — дівчина погладила вовка.
Він закинув голову й завив.
Вона теж подивилася у небо: на чорному полотні яскраво сяяв круглолиций місяць. Одинадцятий. Ще зовсім небагато часу, і вони знову будуть разом. Закривши очі, Ехоі подумки звернулася до Некете, благаючи відпустити Отекая, коли йому прийде час залишити службу.
- картинки, но чуть подпортились, из-за того, что меняла размер:
- [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити це зображення]
[Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]
[Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити це зображення]
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Чт Квіт 16, 2015 1:57 pm
Ось на яку історію мене надихнуло конкурсне слово "ніч".
- Казка "Петер та зірки":
Петер та зірки
У невеличкому рибальському селі жив дев'ятирічний Петер. Кожного дня його батько, ще до світанку, вирушав у море, аби перевірити сітки. У Петера була власна робота: він ходив до школи. Та, ледь дочекавшись закінчення уроків, стрімголов біг на пристань, де спостерігав, як батько сортує рибу. Тими днями, коли уроків було більше трьох, хлопчик не встигав побачити улов до продажу, натомість допомагав батькові лагодити сітки.
Сьогодні все було інакше, і причиною тому став шторм. Жахливий і загрозливий. Небо затягнули чорні хмари. Вітер розгулявся так, що хвилі були як найвищий будинок у селі. Дощ лив як з відра. Коли він трохи притих, вчителі розвезли дітей по домівках, щоб їм не довелося самим йти під дощем.
Петеру відчайдушно хотілося потрапити до причалу, аби побачити батьківський човен і переконатися, що йому вдалося пережити шторм, але довелося мовчки сидіти на задньому сидінні автомобіля. Намагаючись стримати хвилювання, хлопчик знову й знову стискував кулаки.
Ледь машина зупинилася біля будинку, він кинув вчителю коротке:
— Спасибі! — і помчав до ґанку.
Перш ніж він добіг, двері відчинилися. Не батько! Мама обійняла і зітхнула. Петер зрозумів: до їхнього будинку прийшло нещастя.
— Тато повернеться, — сказав він зі звичною для себе впертістю.
— Звичайно. — Мама спробувала посміхнутися, але в неї не дуже вийшло.
За кілька довгих годин очікування прийшов дядько Мерт, татів друг, й сказав, що поки штормить, на пошуки ніхто не вийде. Та й неясно, де шукати: по рації Тіль не відповідає, а запеленгувати по сигналу теж не вдалося. Вони, звичайно, перевірять місця, де закинуті його сітки, але невідомо, куди рибалку закинуло штормом.
— У Тіля певно зламалося обладнання. — Мама змахнула сльозу. — Він повернеться.
— Ми вийдемо на пошуки вранці, — пообіцяв дядько Мерт та й пішов собі.
Вечір стрімко огортав землю темрявою. Вечеряти Петеру не хотілося, але під суворим поглядом матері він з'їв трішки пюре та виловив один листочок з салату, після чого знову вийшов на ґанок, щоб першим побачити, коли у кінці дороги з'явиться машина батька. Ще треба зробити уроки, але він встигне, після того, як тато повернеться.
Проте він не повернувся.
— Петер, час лягати спати, — покликала мама.
— Ще трошки. Будь ласка!
— Вже пізно.
Петер зітхнув і поплентався в будинок.
Заснути не вийшло, й хлопчик навшпиньки вийшов у коридор, щоб почути, коли прийде батько. Раптом чутливе вухо вловило глухі ридання матері. У нього самого сльози наверталися на очі. Але чоловіки не плачуть! Так завжди говорив тато. Петер витер очі рукавом. Тато ніколи б не розплакався. Якби вони з мамою загубилися, він би вирушив на пошуки.
Але хлопчик розумів, що не зможе нікого знайти в морі. Він взагалі нічого не може!
Повернувшись у кімнату, Петер поспішив до вікна. Так темно, хоча на небі повний місяць. Чому він здається тьмяним? Хлопчик відкрив вікно, аби краще роздивитися. На небі не виявилося зірок. Ні, їх не закривали хмари. Зірок просто не було. Якщо у тата зламалося обладнання, як він знайде дорогу додому без зірок?
— Що ж сталося? — прошепотів Петер. Він не чекав відповіді, просто не зміг стримати подиву.
— Їх вкрали.
— Що? .. Хто це говорить? — Хлопчик злякано озирнувся.
— Це я. — Місяць здавався величезним, ніби зійшов з небосхилу й наблизився до землі наскільки міг. — Злий чарівник начаклував бурю. Поки всі ховалися (сонце за хмарами, а люди в будинках), він піднявся на небо й вкрав зірки. Як би міг, і мене б украв.
— Чому він це зробив?!
— Тому, що злий. Хоче, щоб усім було погано.
— Це можна якось виправити?
— Так, але я не можу спуститися на землю. — Повернувшись на своє місце, місяць знову став маленьким. — От якби серед людей знайшовся сміливець, який зайде в лігво чарівника й поверне вкрадені зірки. Але це потрібно зробити якомога швидше. Далеко від неба зірки потьмяніють, перетворяться на звичайні скельця. І навіть якщо повернути їх назад, вони вже не будуть сяяти.
Петер зрозумів, що місяць говорив про нього. Але хіба він впорається?
— Може, ти знайдеш когось іншого? Більш дорослого? Сильнішого?
— Дорослі не чують мого голосу, тільки діти, але вони сплять. До речі, а ти чому не спиш?
— Чекаю, коли тато повернеться. Він був у морі, коли почався шторм, і все ще не повернувся. Ти не бачиш мого тата?
— Ні, занадто темно.
Петер знову подумав про те, що, якби він загубився, тато обов'язково відправився б на пошуки, і якщо він сам не може відшукати батька в море, потрібно повернути хоча б зірки! Хоч і страшно.
— Я поверну зірки. Але... як це робити?
— Повернеш, правда? — Зрадів місяць. — І не страшно?
Петер не хотів зізнався, що йому дуже-дуже лячно, тому знову перепитав:
— Так що робити?
— Спочатку потрібно забрати зірки з лігва чарівника. Пішли, я відведу тебе туди.
— Добре, тільки перевдягнуся.
Петер включив нічник та швидко змінив піжаму на светр, джинси та кросівки. Він уже йшов до вікна, але раптом повернув до скрині зі скарбами, яку змайстрував батько, де лежали іграшки та різні інструменти. Взяв ліхтарик й дерев'яну шаблю — її подарував дядько Мерт — та виліз у вікно, через двері не можна було йти, мама обов'язково б почула і нікуди не відпустила.
Після шторму було прохолодно. Петер зіщулився, але по куртку не повернув. Час занадто дорогий.
Прислухаючись до порад, які давав місяць, хлопчик вийшов до обриву. Звичайної зоряної ночі звідси можна побачити і село, що розкинулося праворуч, і море, що простяглося на багато миль. Зараз навколо лише страхітливі тіні миготять.
Місяць сказав, що це половина шляху: ще треба спуститися вниз, до самого берега. У темряві Петер не відразу побачив вузьку стежку, яка бігла серед каміння. Підсвічуючи ліхтариком, він зумів спуститися, жодного разу не послизнувся на мокрому камінні.
Біля підніжжя скелі було кілька печер. Там і сховав свою здобич чарівник.
— Лиходія зараз немає. Напевно, пішов творити свої чорні справи. Поспішай, поки він не повернувся. І пам'ятай, завжди тримайся правої сторони.
Петер не поспішав заходити всередину.
— А якщо чарівник повернеться, коли я буду ще там? Як мені його перемогти?
Місяць замислився.
— Добре. Зараз.
Він закрутився швидко-швидко — і вниз, на велику брилу, посипався золотистий пил.
— Жбурнеш місячний пил йому в обличчя — і чарівник відразу засне.
— Засне? — пробурмотів Петер. — Вже краще б він перетворився на камінь. Або взагалі розчинився у повітрі.
Хоча ефект місячного пилу був не таким, як хотілося, хлопчик все ж зібрав його та сховав у кишеню.
— Бережи себе, — наставляв місяць.
Коридор тричі ділився навпіл. Пам'ятаючи, що говорив місяць, Петер кожного разу обирав правий напрямок й незабаром опинився у великій печері. Багаття давно згасло, попіл вистиг, але тут не було темно. У великому мішку — злодій навіть не зав'язав його — виблискували зірки. Петер підійшов ближче. Ще ближче. Став на коліна. Простягнув руку. Але не наважився доторкнутися. Лише зачаровано дивився на іскристе сяйво.
Хлопчик звик дивитися на зірки знизу. Тепер же вони помінялися місцями. Цікаво, які вони? Палаюче-гарячі чи холодні? Гладкі та рівненькі або шорсткі? Круглі чи багатокутні? Цікавість пересилила, і Петер вихопив зірку із загальної купи. Пласка й кругла, як монетка. Трохи тепла.
— І хто це у нас? — почувся скрипучий голос.
Петер здригнувся та мимоволі сховав зірку в кишеню. Обернувшись, побачив у проході старого чоловіка. А де ж довга сива борода? Де балахон? Де чарівний посох? Чарівник був схожий на добродушного дідуся, який зараз посміхнеться й дістане з кишені цукерку. Але добра людина не стала би красти зірки!
Ех, треба було хапати мішок та тікати звідси. Запізно!
— Який ти юний, — чарівник задумливо потер підборіддя. — Я чекав, що ти будеш старше.
— Я дорослий! — Петер піднявся з колін, щоб здаватися вище.
— Ти правий, вік не важливий, коли є відвага. І здібності. А вони в тебе безумовно є, хлопчик. Як тебе звуть?
— Мені не можна розмовляти з незнайомими людьми.
— Але ти ж сам прийшов у мій дім.
— Тільки тому, що ви вкрали зірки!
— Мені вони не потрібні, можеш забрати їх.
— Не потрібні?.. — розгубився Петер. — Тоді навіщо ви їх вкрали?
— Щоб за ними прийшов хтось особливий. — Чарівник схилив голову на бік, дивився пильно. — Ти ж особливий, правда, Петер?
— Звідки ви знаєте моє ім'я?
Він відступив би, але позаду стояв мішок із зірками.
— Я багато чого знаю. Або можу взнати. Знаєш, мені потрібен учень. Як забажаєш, поділюся своїми знаннями з тобою.
— Ви думаєте, я можу стати чарівником?
— Звичайно, — посміхнувся старий. Він відчував близьку перемогу. — Ти єдиний, хто почув голос місяця. У твоєму серці є магія, я лише допоможу її звільнити.
Петер опустив голову. Нерішуче закусив губу. Він ніби і хотів прийняти пропозицію, і боявся це зробити. Нарешті, сказав:
— Добре
— Ось і чудово! — Чарівник задоволено потер руки. — Перший урок...
— Почекайте, спочатку ми повинні потиснути руки. Так роблять всі чоловіки, коли про щось домовляються.
— Як побажаєш.
Чарівник підійшов до Петера й простягнув руку. Замість того, щоб відповісти на рукостискання, хлопчик жбурнув йому в обличчя місячний пил та відскочив убік, аби самому не попастися в його пастку.
Старий мотнув головою. Захитався. Важко опустився на землю. Позіхнув. Він намагався побороти сон, але не зумів — і незабаром заснув, про що повідомило тихеньке хропіння.
Радіючи, що зумів обвести злого чарівника навколо пальця — навіть шабля для цього не знадобилася, — Петер зав'язав мішок, аби нічого не висипалося, і вже думав тягнути його, але виявилося, що зірки легші від гусячого пір'ячка. Хлопчик закинув мішок на плече та помчав геть з печери так швидко, як тільки міг.
Місяць терпляче чекав на небі.
— Там... Там злий чарівник! — Петер махнув у бік печер. — Він хотів мене схопити, але я приспав його пилом.
— Молодець, я знав, що ти впораєшся, — похвалив місяць. — Але ще не все зроблено. Сідай у човен.
Петер тільки зараз помітив довгу тінь біля берега.
— А чарівник? Він прокинеться й...
— Про нього не турбуйся. Навіть якщо і прокинеться, вихід знайти не зуміє.
На якусь мить місяць спалахнув яскравіше сонця — почувся гучний гуркіт, вхід до печери злого чарівника завалило камінням.
— Бачиш, він більше тебе не потурбує. Сідай у човен, — квапив місяць.
Петер закинув мішок у човен, забрався сам — і той рушив проти припливу, піднімаючись все вище і вище в небо. Побоюючись, аби від найменшого руху суденце не перекинулося, хлопчик плюхнувся на сидіння, міцно вхопився руками за борти. Серце відчайдушно стукало — здавалося, під час наступного удару воно вистрибне!
Але страх потихеньку танув. Петер навіть зважився поглянути на землю. Вона була так далеко. Кілька вогників говорили про те, що хтось у селі ще не спить. Темна поверхня моря здавалася гладкою і нерухомою, але якщо придивитися, видно, як знову і знову хвилі намагаються підкорити берег, проте їм не таланить. Та вони не здаються.
Човен зупинився. Петер від несподіванки мало не випав.
— Тепер ти маєш повернути зірки на небо, — сказав місяць.
— Як це зробити?
— Кидай їх у небо.
— А вони не впадуть? — здивувався Петер.
— Ти головне спробуй. І поквапся.
Хлопчик розв'язав мішок. Зірки сяяли вже не так яскраво, ще трохи й згаснуть. Тягнути більше не можна. Петер нерішуче взяв зірку та кинув вгору. Опинившись на своєму звичному місці, вона стала більше й засяяла, немов ніколи не покидала небосхил. Друга теж повернулася додому. І третя. І четверта...
Голосно сміючись від задоволення, Петер жбурляв зірки цілими пригорщами. Незабаром мішок спорожнів.
— Більше нічого немає.
— Дивно, — пробурмотів місяць. — Однієї не вистачає. Найважливішої. Люди називають її Полярною зіркою.
Петер знав про цю зірку: раніше моряки по ній визначали, де знаходиться північ, вона служила зоряним компасом. І якщо зараз на небі немає Полярної зірки, тато не зможе знайти шлях додому. Невже все було марно?..
Та ні ж! Ще одна зірка у нього в кишені! Петер дістав останню зірку і жбурнув у небо. Ставши на місце, вона яскраво засяяла, показуючи подорожнім, куди рухатися.
— Спасибі тобі, Петер.
— Тато тепер повернеться додому? Ти знайдеш його?
— Я спробую, — пообіцяв місяць. — А поки...
Він закрутився швидко-швидко, і на Петера посипався місячний пил. Хлопчик солодко позіхнув. Опустився на дно човна, згорнувся клубочком й заснув. Як не хотілося дочекатися, поки місяць розшукає батька, але з чарівним пилом не посперечаєшся. Та й розмірене погойдування човна заколисувало.
Петер прокинувся. І перше, що побачив, був сонячний промінь, який прокрався до кімнати через вікно. Закрите! Він же залишив його відкритим, коли йшов. Одяг недбало лежав на стільці — точно, як кинув вчора ввечері.
Невже все тільки сон?!
Піддавшись раптовому імпульсу, хлопчик схопився з ліжка й кинувся до джинсів. У правій кишені щось було. Невже місячний пил? Затамувавши подих, Петер розкрив кулак: звичайний пісок. Він міг потрапити туди випадково, наприклад, з камінчиками, які збирав позавчора.
— Петер, вставай! Сніданок готовий, — в кімнату зазирнула мама. І посміхнулася: — Ти вже піднявся. Молодець.
— Тато повернувся?
— Він снідає. І тобі час. Заправ ліжко...
Петер не слухав далі. Як був, у піжамі, помчав на кухню, аби побачити батька. Мама не стала лаяти, що ліжко залишилася незастеленим: в такий радісний день не до повчань.
Обіймаючи тата, Петер примружив очі від щастя і немов наяву почув голос місяця, який просив нікому не розповідати про нічну пригоду.
Отже, все це відбулося насправді!
І нехай розповідати нікому не можна — він збереже таємницю, — спогади про незвичайний нічну пригоду залишаться на все життя.
- ілюстрації:
- [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити це зображення]
Останній раз редагувалося: Yanita Vladovitch (Пт Квіт 17, 2015 10:06 am), всього регувалося 1 раз(-и)
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Амріта Чт Квіт 16, 2015 9:55 pm
Янiточко, клас! Прочитала Наречену i Нiч, менi дуже сподобалося! Наспрвдi! Текст можна трошки пошлiфувати, там е нюанси, але з телефона я не можу це зробити. Але дуже класно! Молодець!
Амріта- Сообщения : 1418
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 53
Откуда : Київ
Re: Скарбничка Яніти
автор Мишель Чт Квіт 16, 2015 10:49 pm
Таня, мне понравилось. Сначала немного чувствуется, что украинский, как бы это сказать, не первый язык что ли, но потом сюжет увлекает и уже меньше обращаешь внимания на форму. И иллюстрации красивые.
Добавлено. Я про "Петер і зірки"
Добавлено. Я про "Петер і зірки"
Останній раз редагувалося: Мишель (Сб Квіт 18, 2015 12:05 pm), всього регувалося 2 раз(-и)
Мишель- Сообщения : 624
Дата регистрации : 14.04.2014
Возраст : 40
Откуда : Харьков
Re: Скарбничка Яніти
автор Мечта Чт Квіт 16, 2015 11:28 pm
Янита,мне очень понравились рассказы!!! Эротишное начало- вкусное( хочу продолжение), про невесту и волка- увлекательно( хочу продолжение), Петер- чудесная сказка!!!
В одном месте вместо " тато" написано " папа" - немножко режет ухо...
В одном месте вместо " тато" написано " папа" - немножко режет ухо...
Мечта- Сообщения : 1245
Дата регистрации : 13.04.2014
Возраст : 47
Откуда : Черкаська область
Re: Скарбничка Яніти
автор Вика Чт Квіт 16, 2015 11:55 pm
І мені сподобалось 
. Така чудова казочка. Дійсно, ближче до закінчення виліз "папа", і ще, може замість "доповіло тихе хропіння", краще "повідомило" (це коли чарівник заснув). А взагалі, читала я та думала, як не вистачає таких казок, пишіть, шановна Автор, у вас це дуже непогано виходить 
.
. Така чудова казочка. Дійсно, ближче до закінчення виліз "папа", і ще, може замість "доповіло тихе хропіння", краще "повідомило" (це коли чарівник заснув). А взагалі, читала я та думала, як не вистачає таких казок, пишіть, шановна Автор, у вас це дуже непогано виходить .
Вика- Сообщения : 478
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 58
Откуда : Дніпропетровськ
Re: Скарбничка Яніти
автор Мишель Пт Квіт 17, 2015 12:07 am
Да, да, даВика пише:Така чудова казочка. А взагалі, читала я та думала, як не вистачає таких казок, пишіть, шановна Автор, у вас це дуже непогано виходить
Мишель- Сообщения : 624
Дата регистрации : 14.04.2014
Возраст : 40
Откуда : Харьков
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Пт Квіт 17, 2015 10:15 am
Олеся, Іра, Лєна, Віка, дякую вам за добрі слова. 
І надзвичайно величезна подяка за допомогу! 
Тепер і не соромно діткам показувати казку. А то ж помилок було... 
Як вже розказувала, перекладаю у інтернеті, а потім вичитую. Та моєї уваги замало. А тут ще Луна-Місяць (і декілька інших слів) різного роду.
Усе виправила, навіть перепесали перший абзац, бо якось сухувато було.
І надзвичайно величезна подяка за допомогу! Тепер і не соромно діткам показувати казку. А то ж помилок було... Як вже розказувала, перекладаю у інтернеті, а потім вичитую. Та моєї уваги замало. А тут ще Луна-Місяць (і декілька інших слів) різного роду.
Усе виправила, навіть перепесали перший абзац, бо якось сухувато було.
Какая ты! Продолжения хочешь. Я тоже хочу. Если получится, то будет продолжение у эротишного. Вернее, даже не продолжение, а целая история про жителей того мира. Пока его придумываю, карту рисую.Мечта пише:Янита,мне очень понравились рассказы!!! Эротишное начало- вкусное( хочу продолжение), про невесту и волка- увлекательно( хочу продолжение), Петер- чудесная сказка!!!
Віка, дякую. Якби могла отак взяти і кожного дня писати казки, було б добре. Але від мене не залежить ані жанр, ані сюжет (хіба що якісь незначні деталі). То все Муз. Я й не очікувала, що на слові "ніч" його так понесе. Сподіваюся, йому ще не раз захочется нашепотіти мені казочки.Вика пише:А взагалі, читала я та думала, як не вистачає таких казок, пишіть, шановна Автор, у вас це дуже непогано виходить спасиб.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Нд Травень 17, 2015 6:04 pm
Так, Телохранительниц я уже закончила, не мешало бы последнюю вычитку сделать, но если кто заинтересовался, могу выслать на почту файл. Пишите в личку.
А я начала новую историю, вернее продолжила - вот то, эротиШное, про Триарну и Рустольфа.
Название - Сон станет нашим раем
Аннотация
Любовь должна стать счастьем. Триарна ждет мига, когда на ее пути появится возлюбленный, с которым можно будет разделить жизнь и сложности, коих предостаточно. Но что, если встречаешься с любимым лишь во сне? И то лишь для того, чтобы исполнить чужую волю? О счастье стоит позабыть. Или нет? Зачем столь рано отказываться от заветной мечты, ведь есть мощное оружие — магия. Время покажет, чему суждено исполниться.
выложила первые 60 тыс. знаков [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]
А я начала новую историю, вернее продолжила - вот то, эротиШное, про Триарну и Рустольфа.
Название - Сон станет нашим раем
Аннотация
Любовь должна стать счастьем. Триарна ждет мига, когда на ее пути появится возлюбленный, с которым можно будет разделить жизнь и сложности, коих предостаточно. Но что, если встречаешься с любимым лишь во сне? И то лишь для того, чтобы исполнить чужую волю? О счастье стоит позабыть. Или нет? Зачем столь рано отказываться от заветной мечты, ведь есть мощное оружие — магия. Время покажет, чему суждено исполниться.
выложила первые 60 тыс. знаков [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]
- обложка - пока простенько:
- [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити це зображення]
Останній раз редагувалося: Yanita Vladovitch (Вт Травень 19, 2015 8:58 am), всього регувалося 1 раз(-и)
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Софія Чайка Пн Травень 18, 2015 9:21 pm
Янітонько, яка ти розумничка! Молодчинка, що дописала. Обкладинка вийшла загадкова. Новий роман обіцяє бути цікавим) 
Софія Чайка- Сообщения : 1067
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 57
Откуда : -
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Вт Травень 19, 2015 9:02 am
Софія, дякую. 
Хочу на обкладинку додати ледь окресені портрети головних героїв, але поки що знайшла лише героїню.
Сподіваюся, буде цікаво. Треба якось підвести початок історії до її середини (тих події, що у мініатюрі). Знаю, як це зробити, але є один момент, що поки не піддається.
Хочу на обкладинку додати ледь окресені портрети головних героїв, але поки що знайшла лише героїню.
Сподіваюся, буде цікаво. Треба якось підвести початок історії до її середини (тих події, що у мініатюрі). Знаю, як це зробити, але є один момент, що поки не піддається.
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Нд Черв 21, 2015 10:55 am
Сделала в фотошопе предварительную карту к роману "Сон станет нашим раем". По мере написания романа и карта будет пополняться.
- карта - большой размер:
- [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити це зображення]
- карта - поменьше:
- [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити це зображення]
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Софія Чайка Нд Черв 21, 2015 8:49 pm
Настоящая карта!!! Янита, здОрово выглядит. А если еще добавишь детали... В общем, ждем. 
Софія Чайка- Сообщения : 1067
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 57
Откуда : -
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Нд Черв 21, 2015 9:45 pm
Первые 140 тыс. знаков уже выложила - [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання] Пока до главного героя так и не добралась. Думаю, история затянется надолго.
А все этот Мартин и его "Игры престолов"!
А все этот Мартин и его "Игры престолов"!
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Пн Серп 24, 2015 10:11 am
Нужно было написать что-то о Марокко. И вчера за пару часов наваяла.
Хотелось бы услышать об украинском варианте, нет ли ошибок.
Хотелось бы услышать об украинском варианте, нет ли ошибок.
- на русском:
Пятница. Вечер окутал объятьями Фес,
Славный Амран уж собрал за столом всю семью.
Дети и внуки галдят, вспоминая о том, как прошел долгий день,
Одни радость-печаль запивают холодным уж чаем, мятным, зеленым,
А другим по душе обжигающий кофе, черный и с кардамоном.
Искоса смотрят в сторону кухни: когда же, когда?
Открывается дверь, и вплывают вперед ароматы,
Что сводят с ума: рас-эль-ханут бесподобен.
В нем есть корица, имбирь и кунжут, перец, душистый и черный,
И может быть, белый, бадьян, куркума, парочка райских зерен,
Фенхель, мускатный орех, кориандр, кумин, кардамон,
Апельсиновой цедры листок, горчица, чеснок, галангал,
Еще есть гвоздика, щепотка мациса и перца красного малость —
Все в пропорциях, выверенных веками,
Чтобы вкус усладить, напитать обонянье, радость придать.
Но у каждой хозяйки есть тайный один компонент:
Будь то лаванда, фиалковый корень, калган или что-то еще.
Лишь бы дети и гости в тот дом приходили снова и снова,
Много разного в доме Амрана на стол подают:
Это Мешви — ягненок, что был запечен на огне;
Джеж-эшмель — нежный цыпленок с оливками и лимоном;
Бриуаты — пирожки с начинкой из рыбы копченной;
Нежнейший кус-кус, что высится горкой на глиняном блюде.
Раз за разом по кругу гуляет огромная ксра — то лепешка,
От нее открывают кусочки, макают в вазочки с солью и тмином.
Когда съедено все, все рассказано, все пережито,
Наступает десерта пора. Будь то
Кааб-эль-гзаль — сладкий рогалик с миндалем дробленным;
Баклава, что таит меж слоенных листочков фундук,
И миндаль, и фисташки в сиропе медовом;
Иль макруд — трубочки сладкого теста с финиками
В лимонно-сладком сиропе — все, что сготовила Зайра,
Айрана жена, будет отменного вкуса.
- українською:
П'ятниця. Вечір прийняв у обійми Фес,
Славний Амран вже зібрав за столом сім'ю.
Діти й онуки — усі галасують, бо ж довгим був день,
Одні радість-смуток змивають холодним чаєм, м'ятним, зеленим,
Але іншим завжди до душі обпалююча кава, чорна, із кардамоном.
Скоса поглядають в бік кухні: коли, коли?
Відчиняються двері, й першим являється запах,
Що ладен з розуму звести: рас-ель-ханут незрівнянний.
У ньому кориця, імбир та кунжут, перець, запашний та чорний,
Може бути, білий, бодян, куркума, кілька райських зерен,
Фенхель, мускатний горіх, коріандр, кумин, кардамон,
Апельсина цедри шматок, гірчиця, часник, галангал,
Ще є гвоздика, щіпка мациси та перцю червоного крихта —
Все у пропорціях, вивірених століттями,
Щоб смакувало, було ароматним та радість несло.
У кожної господині є таємний один компонент:
Як-от лаванда, фіалковий корінь, троянда або щось іще.
Аби діти і гості приходили знову і знову,
Багато наїдок у будинку Амрана завжди подають:
Це Мешві — ягня, що було запечене у вогні;
Джеж-ешмель — ніжне курча з оливками та лимоном;
Бріуати — пиріжки з копченою рибою;
Найніжніший кус-кус, гіркою він височіє на глиняному тарілі.
Раз за разом по колу гуляє величезна ксра — то коржик,
Від неї шматочки ламають, вмочають у вазочки з сіллю та кмином.
Коли з'їдене все, все розказане, все пережите,
Десерту пора настає. Як-от кааб-ель-гзаль —
Солодкий рогалик з мигдалем подрібненим;
Баклава, що приховує між тоненьких листочків фундук,
І мигдаль, і фісташки в сиропі медовому;
Чи макруд — трубочки солодкого тіста, а в середині фініки,
Просякнуті лимонно-солодким сиропом. Все, що зготувала Зайра,
Айрана дружина, кожному прийдеться до смаку.
Останній раз редагувалося: Yanita Vladovitch (Пн Серп 24, 2015 10:21 pm), всього регувалося 1 раз(-и)
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Viorika Пн Серп 24, 2015 1:16 pm
Нема у тебе совісті, Яніточка, я з усіх сил намагаюся втриматися на дієті і не переїдати, а тут ти зі своїми ароматами марокканської кухні((( Одразу захотілося до холодильника пошукати чогось такого 
, а так як мешві, джеж-ешмелю або баклави не знайшла, довелося обійтися сандвічем з ковбасою, зайвих 100 г, між іншим 
А взагалі дуже оригінально і цікаво. Це білий вірш? Я якось не змогла визначити жанр, але мені сподобалося
З помилок, зауважила, хіба що слово "палююча" правильно буде "палючою")))
, а так як мешві, джеж-ешмелю або баклави не знайшла, довелося обійтися сандвічем з ковбасою, зайвих 100 г, між іншим А взагалі дуже оригінально і цікаво. Це білий вірш? Я якось не змогла визначити жанр, але мені сподобалося
З помилок, зауважила, хіба що слово "палююча" правильно буде "палючою")))
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Скарбничка Яніти
автор Софія Чайка Пн Серп 24, 2015 6:17 pm
"Глиняна тареля", "глиняній тарелі", здається так)
Та, і згодна з Вірунею - "палюча", "обпалююча" або "пекуча"
Класно написано, Янітонько!
Та, і згодна з Вірунею - "палюча", "обпалююча" або "пекуча"
Класно написано, Янітонько!
Останній раз редагувалося: Софія Чайка (Пн Серп 24, 2015 9:09 pm), всього регувалося 1 раз(-и)
Софія Чайка- Сообщения : 1067
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 57
Откуда : -
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Пн Серп 24, 2015 7:27 pm
Віро, Іринко, дякую, мої любі.
Як гадаєш, мені було не голодно шукати інформацію про марокканську кухню вчора опів на одинадцяту вечора? То ж не мені одній страждати
Але я втрималася.
Ще є містично-фентезійна історія про Ворона, у такому ж стилі. Як перекладу - то поділюся.
Але рід чоловічий. Я ось тут перевіряла [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]
Така ось я підступна, Віро.Viorika пише:Нема у тебе совісті, Яніточка, я з усіх сил намагаюся втриматися на дієті і не переїдати, а тут ти зі своїми ароматами марокканської кухні((( Одразу захотілося до холодильника пошукати чогось такого
Як гадаєш, мені було не голодно шукати інформацію про марокканську кухню вчора опів на одинадцяту вечора? То ж не мені одній страждати
Але я втрималася.
Жанр я й сама не знаю. Слова просто лилися, а пальці клацали по клавіатурі. Написала швидко, хвилин за двадцять.Viorika пише:
А взагалі дуже оригінально і цікаво. Це білий вірш? Я якось не змогла визначити жанр, але мені сподобалося
Ще є містично-фентезійна історія про Ворона, у такому ж стилі. Як перекладу - то поділюся.
Ой вже ця кава! Спочатку була обпалююча, але "об" кудись зникло.Viorika пише:
З помилок, зауважила, хіба що слово "палююча" правильно буде "палючою")))
Так, тарЕлі, через Е. Дякую.Софія Чайка пише:"Глиняна тареля", "глиняній терелі", здається так)
Та, і згодна з Вірунею - "палюча", "обпалююча" або "пекуча"
Але рід чоловічий. Я ось тут перевіряла [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Re: Скарбничка Яніти
автор Viorika Пн Серп 24, 2015 9:19 pm
Нє, з тарелями здається порядок, а обпалююча, ідеально підходить до кави)))) Киця, у тебе справжній талант, ти ідеально володієш словом, повір мені, це багато вартує, коли слова ллються самі їх потрібно записувати, обов'язково, інакше вони переповнять тебе і задушать, гади 
по собі знаю))
по собі знаю))
Viorika- Сообщения : 1500
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Львів
Re: Скарбничка Яніти
автор Вика Пн Серп 24, 2015 9:58 pm
приєднуюсь до нарікань Вірусі, Яніточко, так смачно написано, добре що в мене під рукою їжі зараз нема, піду водички поп’ю. А взагалі - як завжди ЧУДОВО, ти так вправно володієш словами, розумничка.
Вика- Сообщения : 478
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 58
Откуда : Дніпропетровськ
Re: Скарбничка Яніти
автор Yanita Vladovitch Пн Серп 24, 2015 10:20 pm
Віро, Вікусю, дякую!
Щось, дівчата, у вас воля заслабка! А якщо я про сало з часником напишу? Що ж тоді робити будете?
Щось, дівчата, у вас воля заслабка! А якщо я про сало з часником напишу? Що ж тоді робити будете?
Yanita Vladovitch- Admin
- Сообщения : 2415
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 41
Откуда : Одеса
Сторінка 9 з 11 • 1, 2, 3 ... 8, 9, 10, 11
Сторінка 9 з 11
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі